Птицы, которые стали священниками

Птицы, которые стали священниками Гипотеза происхождения украинского названия Иванок К происхождению итальянского названия сороки Птицы, окрещенные именами святых Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin К происхождению французского названия воробья Христианское и дохристианское происхождения названий попугая в романских языках К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии Происхождение названия птицы Jean-le-blanc во французском языке Место и причина возникновения украинского названия птицы МАРТЫН Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым) Метафора у Катона Античные источники метафоры в произведениях Ореховского Метафоры, связанные с понятием Государство у Платона Глагольное словообразование у Вергилия Фонетическое значение в классической латыни (на примере Катулла)

Птицы, которые стали священниками

 

П.Я.МАХЛІН

ПТАХИ, ЯКІ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ: СЕМАНТИЧНА МОДЕЛЬ СВЯЩЕНИК – ПТАХУ РОМАНСЬКИХ МОВАХ

 

            У статті розглянуто у діахронії назви птахів у романських мовах, які, на думку автора, утворені за однією семантичною моделлю священик – птах”. Автор доводить, що ця модель виникає у текстах „Отців Церкви” та має коріння у дохристиянську добу. Пропонується низка нових етимологій назви птахів.

            Ключові слова: етимологія, семантика, християнська символіка.

 

         1.0. З усіх інших тварин саме пернаті отримали в уяві людини стійке місце посередників між буденним та потойбічним[1]. Спостереження за птахами стало основою релігій античного всесвіту[2]. На думку В.П. Клінгера так сталося тому, що тільки ці тварини могли бути вісниками іншого світу, бо вони уявлялися душами померлих[3]. Це уявлення перейшло пізніше і в християнство, де птах стає основним символом душі[4]. З іншого боку, і в іудаїзмі птах мав широку символіку, що також вплинуло на християнство. Пригадаймо, хоча б, біблійний епізод з голубом, випущеним з Ноєва ковчега.

         1.1. Таким чином, у європейській культурі вже була закладена певна тотожність птах – посередник з потойбічним’. Цю ж саме функцію посередника мав виконувати і жрець, священик, тому звязка птах – посередник з потойбічним могла легко бути доповнена птах – посередник – священик’. В індоєвропейських мовах зявляються назви птахів від слів із первинним значенням священик. На такі назви звертають увагу: 1) на матеріалі німецької мови – Х.Суолахті[5]; 2) слов’янських мов – Л.А.Булаховський[6]; 3) латинської мови – Ж.Андре[7]; 4) польської мови – Й.Струтинський[8]; 5) на матеріалі романських мов – П.Кабар та Б.Шове [9].

         2. Однак, спеціальне дослідження семантичного переходу “священик - птах” з’являється лише  у працях А.П.Непокупного. Учений прояснює “темну” етимологію пруської назви королька prestors та доводить, що вона мала коріння у сер-лат. presbyter “священик”. Зіставляючи дані германських та словянських мов, автор висловлює гіпотезу про наявність семантичної моделі, що, на його думку, може навіть мати дохристиянське походження[10]. Дійсно, маленький птах корольок отримав ще у Аристотеля дивну назву πρεσβυςстарійшина:

„...καλειται δε πρεσβυς και βασιλευς: διο και τον αετον αυτω φασι πολεμειν” - називається або “старійшина”, або “цар”, бо обидва, як кажуть, з орлом воюють” (переклад наш. – П.М.) [11].

Але, згідно з Е.Бенвеністом, в ранню античну добу не було чіткого розмежування між духовної та релігійною владою[12], отже, на думку А.П.Непокупного, слово πρεσβυς мало первинне значення священик та у такому вигляді було перенесене на птаха[13].

         3. Ми вирішили перевірити висловлену гіпотезу на матеріалі романських мов. Виявилося, що у цих мовах зустрічаються орнітоніми, утворені в наслідок вторинної номінації від назв служителів культу:

Старофр. moinel “горобець” (XII-XIII ст.); іт. mulacchia  “галка, ворона” (1334 р.); фр. moine  “горобець” (1343 р.); фр. perroquet (1395 р.); іт. monaco “снігур” (1483 р.); фр. nonnette / religieuse “казарка білощока” (1555 р.); іт. monachella “кам’янка” (1561 р.); ісп. periquito “папуга” (1565 р.); ісп. frailecillo “чайка” (1591 р.); іт. monachino “снігур” (1622 р.); іт. parrochetto (1622 р.); ісп. ave fria “чайка” (1644 р.); ісп. perico “папуга”  (1670 р.); порт. periquito (XVII ст.); рум. călugăriţă “чорний лелека” (1906 р). Розглянемо найдавніший випадок такої номінації – старофранцузьку назву moinel “горобець”, засвідчений у творі Марії Французької Ysopet.

         Етимології  цієї назви, як правило, не відрізняються глибиною мотивації та зосереджені на подібності горобця (суч. фр. moineau) до ченця (фр. moine)[14]. Однак, нас цікавить саме пояснення такого переходу. Це пояснення дає Е. Літтре, який зауважує, що подібне порівняння існувало в Біблії, у 101-му псалмі Давіда: “я усамітнився, немов горобець-одинак на даху”[15]. Ми вирішили перевірити, чи використовували це порівняння у Середньовічних християнських текстах. Дійсно, понад два десятки “Отців Церкви”[16] від V до XII ст. не тільки вживають це порівняння, але використовують його як метафору на позначення: релігійної людини, священика, ченця, християнського народу та самого Христа[17].Отже, позичене християнством порівняння з’явилося міцно вплетеним у християнську релігійну символіку. Настільки міцно, що у життєписі покровителя птахів св. Франциска ми знаходимо сер.-лат. назву monacla (досл.: маленька черниця) на позначення птаха:

Qui ad locum quemdam applicuit prope Mevanium, in quo diversis generis congregata erat avium maxima multitudo, columbarum videlicet, cornicularum et aliarum quae vulgo monaclae vocantur.” – Там, поблизу Менавія, зібралась велика кількість різного роду птахів, очевидно голубів, галок та інших, які в народі називаються монашками (Переклад наш – П.М.) [18].

         Враховуючи попередні міркування, у нас є всі підстави вважати, що назва monacla позначала саме горобця.

         Повернемось до твору Марії Французької, де була засвідчена назва moinel. Датування творів цієї авторки приблизне та базується виключне на датування мови цих текстів[19]. Адже, знайдені вони у к. XIII – поч. XIV ст., тому назва  moinel горобець  або могла бути позиченою у сер-лат. monacla (1247 р.), або бути незалежним втіленням вказаної вище середньовічної метафори.

         У 1343 р. у французькій мові засвідчено назву горобця moine, на нашу думку, цей випадок – зразок зворотної деривації. А саме: moin-elгоробець > moineгоробець. Де остання форма – без зменшувального суфіксу -el[20].

         4. Таким чином, семантичний перехід священик - птах, потенційно можливий у символіці християнства, знайшов у цій назві своє оформлення. Такий перехід є справді дохристиянським (як вважав А.П.Непокупинй), але матеріал романських мов вказує не на язичницьке (греко-римське) його походження, а на монотеїстичну іудейську підвалину християнства (псалми).  Розглянемо, як ця модель поширювалась у часі та просторі в романській орнітонімії.

         4.1. Семантична модель священик - птах у французькій мові

         4.1.1. Назва perroquet “папуга”

         Етимологія цієї назви, якщо зіставити французькі та італійські словники, може здивувати, бо і ті, й інші вважають, це слово запозиченням від своїх сусідів: французи – у італійців[21]; італійці – у французів[22]. Ще цікавіші пояснення щодо виникнення орнітоніма, одне з них навіть привязує назву до св. Петра, без усякого пояснення мотивації і виключно на підставі звукової подібності[23].

         Розглянемо першоджерело – франкомовний твір італійця Томмазо до Салюццо під назвою Chevalier errant (Мандрівний лицар, 1395 р.). В ньому, дійсно, папуги отримали цікаву назву parroquet, яка пов’язується з іт. parroco “священик”. Але в чому мотивація перенесення? Італійський дослідник Е.Горра відносно цього уривку стверджує, що сюжет з папугами (а в тексті Томмазо да Челано вони віщують майбутнє) запозичений з латиномовного Gesta Romanorum (“Діяння Римлян”, к. XIII ст.)[24]. Причому у латинському тексті були півні, а не папуги. Півні, які віщують майбутнє – найяскравіший образ та символ Стародавнього Риму. Ще Пліній писав, що вони керують над країнами[25], бо за ними жерці визначають майбутнє. Ось, на нашу думку, справжня мотивація перенесення! Тобто у цьому випадку маємо дії семантичної моделі священик - птах (більше дивіться у нашій статті[26]).

         У французькій мові засвідчено також пізніший варіант цієї назви – perruche (1732), який є похідним від попереднього[27].

         4.1.2. Назви nonnete або religieuseказарка білощока (1555 р.)

         Ці орнітоніми вперше зявляються, як синонімічні назви казарки, у творі французького вченого Ж.Белона. Обидві у первинному значенні цих назв були черницями. Сам Белон пояснює це схожістю кольору оперення птахів та одягу черниць[28]. Але, на нашу думку, ця назва – продовження дії семантичної моделі священик - птах, яка була представлена та підготовлена попередніми назвами і підкріплена авторитетом біблійним авторитетом та творами Отців Церкви.

         4.2. Семантична модель священик - птах в італійській мові

         4.2.1. Найдавніша назва, яку засвідчено – це орнітнім mulacchia “ворона” (1334 р.) у коментарях флорентійця Арріго Сімінтенді до “Метаморфоз” Овідія. Цю назву пов’язують зі словом monacchia “черниця”, але єдина мотивація, яку наведено, - це співпадіння кольорів[29]. На нашу ж думку може бути й інше пояснення цієї назви. Справа в тому, що у зазначеному вище життєпису св. Франциска не пояснюється, якого саме птаха позначало слово monacla  (коментатори кажуть: “quamdam avium speciem significare”– означає якийсь вид птахів)[30]. Розглянемо контекст: columbae (“голуби”), cornaculae (ворони), monaclae (?)[31]. Ми вважаємо, що на слово monacla було перенесене значення сусідньої ближчої назви cornaculaворона та у такому вигляді воно і було запозичене до італійської. Тим більше, що синонімічний орнітонім в італійській має вигляд cornacchia (тобто походить від cornacula!).

         Отже, вихідним пунктом створення цієї назви є, по-перше, дія семантичної моделі “священик - птах” (представленій ще в сер.-лат. monacla) та, по-друге, перенесення цієї новоствореної назви на інший денотат (який позначало найближче слово у контексті життєпису).

         Також в італійській засвідчено цілу низку подібних  назв птахів: іт. monaco “снігур” (1483 р.); іт. monachella “кам’янка” (1561 р.); іт. monachino “снігур” (1622 р.). На нашу думку, ці назви були утворені під впливом зазначеної семантичної моделі та орнітонімів іт. mulacchia “ворона” та фр. moinel “горобець”.

         4.2.2. Слово parrochetto “папуга”, яке запозичене з французької мови та фіксується у 1622 р.[32] , є цікавим прикладом послідовного взаємозапозичення назв. Як ми показали вище, фр. parroquet “папуга”, засвідчено у 1395 р. та є проявом семантичної моделі “священник - птах”, бо походить від італійського слова parroco “священик”. З французької мови дана назва (parrochetto) запозичається до італійської із новим значенням “папуга”.

         4.3. Семантична модель  “священник - птах” в іспанській мові

         4.3.1. Засвідчено дві назви папуги: periquito (1565 р.) та perico (1670 р.). Дивним виглядає припущення про те, що перша назва (periquito) походить від другої (perico), а друга – від імені Pedro. Причому мотивації цього перенесення не наведено[33]. На нашу думку, перша назва запозичена від фр. parroquet (див. вище) а друга є похідною від першої, бо пізніше засвідчена.

         4.3.2. Птах чайка отримав в іспанській подвійну назву спільного походження: frailecillo (1591 р.) та ave fria (1644 р.)[34]. Первинне значення першої назви – “маленький чернець”, другої – „птах-черниця”. Ці назви, на нашу думку, є проявами семантичної моделі “священник - птах”, засвідченої попередніми орнітонімами як в іспанській мові (назва periquito 1565 р.), так і в інших романських мовах (див. вище).

         4.4. Семантична модель  “священник - птах” в португальській мові

         У XVII ст. засвідчено назву папуги periquito, яка вважається запозиченням з іспанської[35]. Іспанська ж, як ми показали вище, є запозиченням з французької, в якій назва птаха утворена як прояв зазначеної семантичної моделі.

         4.5. Семантична модель  “священник - птах” в румунській мові

         У 1906 р. в румунській засвідчено назву călugăriţă, яка відноситься до чорного лелеки (Ciconia nigra)[36]. Первинне значення цього слова – черниця”. На нашу думку, ця назва зявилась сам під впливом французьких орнітонімів, утворених за подібною схемою. Зауважимо, що на формування румунської мови XVIII-XIX ст. особливий вплив мала саме французька[37]. Тому подібна семантична модель могла проявитись в румунській як творча переробка запозичених французьких орнітонімів.

         5. Висновки

         5.1. Таким чином, наведені назви можуть бути прикладом семантичної моделі “священик - птах”, яка має дохристиянське коріння, як у язичницькому Римі (гадання по птахах – ауспіції), так і у монотеїзмі (Біблія). Тому цілком закономірно, що приклади подібних назв вперше фіксуються саме романськими мовами.

         5.2. Два джерела, які могли вплинути на виникнення даної семантичної моделі, цілком відповідають двочленній структурі дохристиянської основи християнства, яка є поєднанням монотеїстичного джерела та численних язичницьких культів[38]. Отже, дослідження цього семантичного переходу є відображенням культурно-історичних реалій. Тому вивчення подібних прикладів вторинної номінації може бути корисним не тільки для мовознавства, але і для історії європейської культури.

5.3. Отримані дані  дозволяють зробити припущення, що вказана семантична модель має коріння у західно-романських мовах та запозичена у румунську мову (оскільки в останній зустрічається набагато пізніше та чисельно менше представлена). Таким чином, можливо, осередком дії семантичної моделі священик - птах мають бути мови народів, які сповідують католицизм, в православній ж частині романського ареалу ця модель, скоріше за усе, є запозиченою.



[1] Клингер В.П. Животное в античном и современном суеверии. – К.: Тип. Императ. Ун-та св. Владимира, 1911. – C. 46.

[2] Кагаров Е. Культ фетишей, растений и животных в Древней Греции. - СПб, 1913. – C. 272, 276.

[3] Клингер В.П.Цит. пр. – С. 99.

[4] Уваров А.С. Христианская символика. – М.: Типография Д. Лисснера и Д. Собко, 1908. – С. 151, 194, 199.

[5] Suolachti H. Die deutsche Vögelnamen. Eine wotrgeschichtliche Untersuchung. – Strassburg: Verlag von Karl J.Teubner,  1909.S. 32-33.

[6] Булаховский Л.А. Славянские наименования птиц // Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5 т.– К.: Наук. думка, 1978. –  Т. 3. Славістика. Російська мова. – C. 213-214.

[7] André J. Les noms doiseaux en Latin. – Paris: Librairie Klincksieck, 1967. – P. 12.

[8] Strutyński J. Polskie nazwy ptaków krajowych. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk: PAN, 1972. – S. 110.

[9] Cabard P., Chauvet B. L’Étymologie des noms d’oiseaux. Origine et sens des noms des oiseaux du Paléarctique occidental (noms scientifiques,  noms français et étrangers). – Paris: Eveil nature, 2003. – P. 7, 52; 110; 200; 233; 239; 249.

[10] Непокупний А.П., 1998 – Цит. пр. – С. 110.

[11] Aristote. Histoire des animaux. Liv. VIII-X / Texte établie et traduit par P. Louis. – Paris: Les belles letters, 1969.P. 10.

[12] Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов. Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1995.  С. 252-253.

[13] Непокупний А.П., 2005 – Цит. пр. – С. 78.

[14] Clédat L. Dictionnaire Étymologique de la Langue Française. – Paris: Librairie Hachette et c.-ie,  1913.P. 382-383; Dauzat A. Dictionnaire étymologique de la langue française. – Paris: Librairie Larousse, 1938. – P. 481; Gamilscheg E. Etymologisches Wörterbuch der Französichen Sprache. – Heidelberg: Carl Winters Universitätsverlag, 1969. – P. 627.

[15] Littré E. Dictionnaire de la langue française. 4 volumes, - Paris.: Hachette, 1878-1889. – V.3. – P. 462.

[16] Амвросій Медіоланський (340-397 рр.) “Про плин століття”, Євагрій (345-399 рр.) “Роздуми”, Блажений Августин (354-430 рр) „Пояснення до 88-го псалма”, Іоанн Кассіан (360-435 рр.) “Про мету пустельного життя”, Петро Хризолог (406-450 рр) “Про центуріона” , Арнобій Молодший (V ст.) “Коментарії до псалмів”, Паулін (354-451) “40-й лист”, Прімазій (V ст.) „Коментарій до Апокаліпсису Іоанна”, Папа Григорій Перший (540-604 рр.) “Виклад сьоми псалмів про покаяння”, Тайон Цезаравгустанський (VII ст.) “Думки” (Sententiae), св. Мартин Перший (VII ст.) “Лист 15 до Теодора”, Гільдефонc із Толедо (VIII ст.) “Про шлях у пустелі, який проходять після Хрещення”, св. Юліан єпископ із Толедо (VIII ст.) “Коментарі до пророка”, Алкуїн (735-804) “Роз’яснення до псалмів”, Симфозій Амаларій (IX ст.) “Інституція каноніків” (Forma institutionis canonicorum et sanctiomonialium), Рабан Мавр (776-854 рр.) “Про дитячі дари” (De oblatione puerorum), Гінкмар із Реймса (806-882 рр.) “Життя святого Ремігія архієпископа Ремського”, Петро Даміан (1007-1072 рр.) “П’ятидесятий твір про інститут чернецтва”,  архієпископ Ансельм Кантуаренський (помер 1109 р.) “Книги листів”, Руперт Туїтенський (XI ст.) “Книги про Трійцю”, Блаженний Івон Карнотенський (XII ст.)  “Декрет про спокій та усамітнення ченців та чорниць”, Гонорій Августодунський (XII ст.)  “Пояснення до деяких псалмів”, Гуго Сен-Вікторський (XII ст.) “Моральний виклад до Абдія”, Гвіго п’ятий (XII ст.)  “Трактат до братів на горі Господа”,  Жільбер Порретанський (XII ст.) „Листи” , Герох Рейхерспергенський (Gerhohus Reicherspergensis – XII ст.) “Листи або діалоги до папи Інокентія Другого”, Петро Целленський (кін. XII ст.) “Промови”.

[17] Махлін П.Я. Птахи, які керували світом (до походження деяких назв папуг у романських мовах). // Мова та історія. –  К., 2006, № 90. – С. 72.

[18] Acta Sanctorum Sanctorum Octobris, ex Latinis & Graecis, aliarumque gentium Monumentis, servata primigenia veterum Scriptorum phrasi, collecta, digesta, Commentariisque & Observationibus illustrata a Constantino Suyskeno P. M., C. Byeo, J. Bueo, J. Ghesquiero, I. Hubeno Presbyteris Theologis. Tomus IV, quo dies octavus & nonus continentur. – Brussels, 1780. – P. 699.

[19] Enciclopedia Britannica. -  London, 1911. – Vol. 17 –  1240 p. – Електронний ресурс: http://encyclopedia.jrank.org/MAL_MAR/MARIE_DE_FRANCE_fl_c_1175_119o_.html

[20] Бурсье Э. Основы романского языкознания. – М.: Изд-во иностр. л-ры, 1952. – С. 369; Meyer-Lübke W. Historische Grammatik der Französischen Sprache. – T.2. Wortbildungslehre. – Heidelberg.:  C.Winter, 1921. – S. 114-115.

[21] Dauzat, - цит. пр. – P. 550; Hatzfeld A., Darmester A. Dictionnaire général de la Langue Française. 2 volumes. – Paris, Librairie Delagrave, 1890-1900. – V.2, 1900. – P. 1719.

[22] Battaglia S. Grande dizzionario della lingua italiana.  In 21 t. – Torino: Unione tipografica, 1961-2002. – T. 12, 1981. – P. 640.

[23] Robert P.  Dictionnaire alphabetique et analogique de la langue française. Tt. 1-9. – Paris: Le Robert, 1985. – T. 6.P. 293.

[24] Gorra E. La novella della dama e dei tre papagalli // Romania, , - Paris, 1892. – T. 21. – P. 74

[25] Pline l’ancien. Histoire naturelle. Livre 10. – Paris: Les belles letters, 1961. – P. 52.

[26] Махлін П.Я. – Цит. пр.

[27] Gamilscheg. – Цит. пр. – S. 696.

[28] Belon P. L’histoire de la nature des oiseaux, avec leurs descriptions. En 7 livres. – Paris, 1555. – P. 228.

[29] Battaglia S. Grande dizzionario della lingua italiana.  In 21 t. – Torino: Unione tipografica, 1961-2002. – T. 11, 1981. – P. 56.

[30] Acta, - Цит. пр. – P. 701.

[31] Там само, - P. 699.

[32] Battaglia, 12. – Цит. пр. – P. 640.

[33] Corominas J. Diccionario critico etimologico de la lengua Castellana. Vol. 1-4. – Madrid, Editorial Gredos, 1974. – Vol. 3. – P. 744.

[34] Real Academia Española, - Madrid, 1732. – P. 789.

[35] Machado J.P. Diccionario Etimologico de Lingua Portuguesa. 3-a edicão. Volumes 1-5, - Lisboa: Horizonte, 1977. – Vol. 4. – P. 70.

[36] Băcescu M.C. Pasarile în nomenclatura şi viaţa poporului romîn. – Bucureşti: Editura Academiei Republicii populare romîne, 1960. – P. 45.

[37] Лухт Л.И., Нарумов Б.П. Румынский язык // Языки мира: Романские языки. – М., Academia, 2001. – C. 579.

[38] Крывелев И.А. История религий. В 2 т. – М.: Мысль, 1975. – Т. 1. – C. 173.