Птицы, окрещенные именами святых

Птицы, которые стали священниками Гипотеза происхождения украинского названия Иванок К происхождению итальянского названия сороки Птицы, окрещенные именами святых Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin К происхождению французского названия воробья Христианское и дохристианское происхождения названий попугая в романских языках К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии Происхождение названия птицы Jean-le-blanc во французском языке Место и причина возникновения украинского названия птицы МАРТЫН Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым) Метафора у Катона Античные источники метафоры в произведениях Ореховского Метафоры, связанные с понятием Государство у Платона Глагольное словообразование у Вергилия Фонетическое значение в классической латыни (на примере Катулла)

Птицы, окрещенные именами святых

 

Махлін П.Я.

(Киев, Украин

ПТАХИ, ОХРЕЩЕНІ ІМЕНАМИ СВЯТИХ. РОМАНСЬКІ ОРНІТОНІМИ, ЯК ХРИСТИЯНСЬКІ АНТРОПОМОРФІЗМИ

 

         В статье предлагаются новые этимологии ряда орнитонимов в романских языках. Названия птиц, по мнению автора, образуют определенную систему и являются следствием действия семантической модели. Данная модель имеет дохристианское происхождение.

         Ключевые слова:  этимология, семантика, антропоморфизм, орнитонимия.

         In the article were proposed the new etymologies of the series of ornithonymes in roman languages, The birds’ name, to the author’s opinion, formed specific system and were the result of the semantic model. The model was of pre-Christian origin.

         Key-words: etymology, semantics, anthropomorphism, ornithonymes

1. Поняття християнського антропоморфізму

1.1. Згідно теорії номінації всі назви у мові можна розподілити на дві групи: вторинні та первинні [1 : 117]. Первинні, згідно з назвою, - це такі слова, що виникли першими, без впливу інших слів. Таких назв у мові небагато та, як правило, ці слова відноситься до найдавнішого шару лексики. Для творення нових слів цей спосіб непродуктивний. Переважна більшість слів – вторинні, тобто такі, що виникли під впливом інших лексем.

1.2. Вторинна номінація – це основний найпродуктивніший спосіб утворення нових назв. З розвитком, збагаченням значень слова людин впізнає світ. Охоплення нових понять за допомогою старих слів, які розширюють своє значення, дає можливість постійно розширювати коло інформації.

1.3. Слово або конкретизує значення, або розширює його, або переноситься на інший предмет (метафора) [2 : 17]. В.Пізані вважає саме метафору основним засобом творення нових понять та називає мову словником стертих метафор [3 : 142].

1.4. Метафоричні перенесення відбувається у різних напрямках, але найзагальніший – від конкретного до абстрактного та від людини на навколишній світ [4 : 44]. Можливо, найдавніший спосіб таких перенесень антропоморфічний. Це – універсальне явище, так, наприклад, назви рель’єфу запозичені від назв людського тіла та “багаточисленні випадки антропоморфізації неживих об’єктів у мові, в образних системах” [5 : 12].

1.5. Але й ці перенесення можна деталізувати за сферами людського суспільства, людської культури. У даній статті нас цікавить саме релігійна християнська складова Середньовічної Європи та назви, які перенесені з імен релігійних діячів християнства.

Такий різновид перенесень називається християнськими антропоморфізмами. У Атласі мов Європи цей термін вживається на позначення назв божої корівки від імен святих, назв священиків та монахів [6 : 136]. У даній статті ми застосуємо цей термін до орнітонімів.

2. Назви святих в орнітонімах романських мов. 2.1. Птах святого Мартина

2.1.1. Перша фіксація цієї назви у старофранцузькій мові (Роман про Ліса) не лає можливості точно її датувати. Справа в тому, що цей твір був колективним та створювався протягом десятиліть (1170-1250 рр).  Однак, словник середньовічної латини Дю Канжа (1681 р.), в якому подана французька цитата [7 : 391], вказує перед нею латиномовний уривок іншого тексту з подібною назвою. Це – лист Отця Церкви Петра Блазенського (бл. 1200 р.) Отже, маємо орієнтуватись на цю, більш визначену дату.  Справді, контекст майже тотожній. 1) Лист П.Блезенського: Somnia igitur ne cures, nec te illorum errore involvas... qui de jucundo gloriantur hospitio,.. si a sinistra in dexteram avis S. Martini volaverit - Не турбуйся про [значення] снів, та не роби таку помилку як ті... хто вважають добрим знаком,.. якщо з лівої до правої руки полетить птах Святого Мартина. 2) Роман про Ліса: Là riens qui plus le desconforte, Ce fu quantam il vint à la porte, Entre un frasne un sapin, A veu loisel saint Martin, Assés bucha, à destre, à destre, Mais li oisiaus vint à senestre. - Сталося ще більш незручно, коли вони підійшли до воріт, між ясенем та ялиною вони побачили птаха Святого Мартина. Вони воліли: “Праворуч, праворуч”. Але птахи полетіли ліворуч.

В обох випадках, за напрямком польоту птахів зясовується майбутнє: сприятливе або несприятливе.

2.1.2. Спостереження за птахами має у Європі давню традицію та сягає часів язичницького Риму, де цьому приділялась державна увага. Ауспіції  вирішували час проведення виборів, військових походів, питання війни та миру. Птахи за значимістю поділялись на три групи [8 : 175]: 1) за польотом (alites): різні види орлів та гріфи (aquila, vultur, sanqualis,  ossifraga,  immusulus); 2) за криком (oscines): круки та ворони, буревісники, сичі, шуліки та півні (corvus, cornix, noctua, gallina); 3) за обома ознаками: picus Martius - зелений дятел та два невідомих [9 : 130] птаха picus Feronius - дятел Феронії і parra Vestae - птах Вести.  Звернемо увагу, що третю групу, функціонально найважливішу, утворюють птахи з назвами від імен богів.

2.1.3. Серед цих богів найважливішим був Марс. Е.М.Штаєрман зазначає, що первинна функція бога війни Марса – охоронець спільноти, покровитель сільського господарства [10 : 130]. Саме в це його призначення ототожнювалось з місцевими культами завойованих провінцій Галлії (територія сучасної Франції) [11 : 299].

2.1.4. Святий Мартин (336-397рр.), з іменем якого повязується назва наших птахів, - це дивна і цікава постать. Народився він у родині військового на території сучасної Угорщини (римська провінція Паннонія). Батько – військовий офіцер (трибун), надав йому ім’я Мартин (Martinus) від бога Марса, бо сподівався, що син продовжить справу батька та піде до армії. Але Мартин кидає військо та стає монахом, а через деякий час і дияконом. У кінці життя його призначають єпископом у галльське місто Тур. Святий Мартин вважається першим, хто приніс ідею монашества до Західної Європи. Саме він почав засновувати в Галлії монастирі.

Цікаво, що свято Мартина у католицтві (день його смерті – 11 листопада) припадає на кінець сільськогосподарських робіт. Це співпадіння, можливо, й призвело до отримання ним певних функцій покровителя сільського господарства та обрядів, повязаних з поїданням мяса свійських птахів [12 : 18, 36].

Але є ще одна причина, чому цей святий має відношення до птахів. У його життєписі знаходимо уривок, де Святий Мартин проповідує монахам. Нагадуючи про необхідність зберігати власну душу від демонів, він показав на чорних птахів які, виловлювали рибу з води. „Так само”, - каже він, - „й демони хапають людські душі”. Та прогнав цих птахів [13 : 490-491]. У тексті тварини названі словом mergus, П.Кабар вважає, що це були баклани, річкові птахи чорного кольору [14 : 53].

2.1.5. Зіставляючи дані про Марса та Мартина можна дійти висновку, що, у V ст., коли формувався культ святого, на це формування міг вплинути народний язичницький культ бога Марса. Справді, і той, і інший мають відношення до сільського господарства. Навіть їхні свята дещо збігаються у часі: 11 листопада – свято Мартина, а на 11 жовтня припадало одне з важливих свят Марса – Армілустрії, освячення зброї [15 : 421]. Та, найголовніше, причиною перенесення функцій могла бути очевидна похідність імені Martinus Мартин від Martis Марс.

А з перенесенням функцій могли бути запозичені й артібути бога Марса, серед яких той самий зелений дятел (picus Martius дослівно: Марсів дятел). Птах святого Мартина (avis S.Martini) – це ворона (Дю Канж подає латинський синонім ‘corvus’ [7 : 391]). Адже ворона відноситься до птахів для ауспіцій (див. вище).

Про можливий зв’язок назв picus Martius та avis S. Martini писав ще Якоб Грімм у „Тевтонській міфіології” (гл. 35, „Магія”). Він вважав, що назва Птах святого Мартина могла б бути „спотворенням „Martis avis”, але він не може дійти певного висновку щодо цього птаха” [16].

2.1.6. Отже, ми вважаємо, що назва avis S. Martini та фр. Oisel S. Martin є наслідком ототожнення функцій християнського святого та язичницького бога з перенесенням на першого атрибутів останнього. Іншими словами, якщо в у I ст. н.е. у латинській мові можна виділити семантичну модель орнітонімів „птах бога” (представлена назвами Picus Matrius, Picus Feronius, Parra Vestae), то у Середньовіччі ця модель переосмислюється як „птах святого”.

Зауважимо, що переосмислення функцій язичницьких богів як християнських святих було поширеним явищем у часи раннього християнства, коли для обернення неофітів місцеві божки ніби вливались до монотеїстичної релігії та видозмінювали її [17 : 173-174].

2.2. Птах Святої Марії в італійській мові

У творі флорентійського письменника Луїджі Пульчі Morgante       (1483 р.) ми зустрічаємо опис казкового килима, де зображені усі існуючі види птахів. Серед них ми знайшли назву uccell santamaria – птах святої Марії. Вона подана разом із назвою piombino – птах-рибалочка (гл. 14, рядок 443) [18]. Найбільший словник італійської мови С. Баттальї, на жаль, знаходить цю назву на півтора століття пізніше у творі Джованні Оліна Ucceleria (1622 р.) Етимологічні італійські джерела не помічають цієї назви взагалі, а словник (2002-го року вид.) не знаходить іншого пояснення, як „внаслідок синього кольору” [28 : 489].

На нашу думку, назва – приклад дії вказаної вище семантичної моделі „птах святого”. Справа в тому, що птаха рибалочку (Alcedo atthis) та святого Мартина звязує спеціальна легенда. Мартин зустрічає чорного птаха, який рибалить та кличе його. Птах підлітає і, за слухняність, святий нарікає його власним іменем та перетворює на різнокольорового птаха: “тебе будуть звати мартин-рибалка (martin-pêcheur), бо я дозволяю тобі рибалити у моїх струменях та водойомах” [14 : 240]. Дійсно, у французькій мові (1313 р.) фіксується назва птаха рибалочки martinet-pêcheur [19 (6: 279)].

 

             2.3. Птах Святого апостола Іоана

             Французький природознавець П’єр Белон (1555 р.) подає цю назву як паралельну до oiseau saint Martin, що позначає орла-змієїда (Сircaetus gallicus) [20 : 103].

             По-перше, звернемо увагу, що цей птах отримує назву Святого Мартина. Чому саме орел? Це не дивно, бо птах має пряме відношення до ауспіцій. Це птах Зевса, він мав у Давньому Римі навіть описову назву ales Iovis птах Зевса (В „Енеїді” Вергілія: Aeneas, I, 394; XII, 247) [21 : 66].

             Тепер зясуємо, чому він отримав другу назву Jean? Пояснення П.Кабара, який зводить його до найменування дурної, безглуздої тварини, на нашу думку, не є переконливим. Адже, яку символіку мав у християнстві орел? Він був уособленням святого апостола Іоана [22: 260; 23 : 70], зображався поруч з ним [24 : 764], або навіть сам апостол Іоан з головою орла [25 : 159].

             Отже, цілком зрозуміло, що тут ми маємо ще один приклад дії семантичної моделі „птах святого”:

        

             2.4. Птах святого Гійома

             У житіях католицьких святих, призначених для щоденного читання протягом року, знаходимо дивний уривок про святого Гійома (др. пол. XI ст.). Святий був особливо милостивий до тварин та одного разу навіть розпорядився покласти сіно біля паркану, для „маленьких птахів, щоб захістити їх від голоду та холоду” [26 : 49]. Ми вважаємо, що цей уривок міг би бути причиною виникнення через чотири століття (1555 р.) у французькій мові назви птаха Guillemotгійомчик, як продовження дії вказаної вище семантичної моделі. Підтвердженням цьому може бути те, що один з видів птахів, який у французькій мові отримує це ім’я – баклан (Phalacrocorax carbo). Той самий птах, якого в якості демона проганяв святий Мартин у життєписі V ст.

             2.5. Птах святого Петра, як назва птахів-качурок

             Джерела, як етимологічні [14 : 39], так і орнітологічні [27 : 77], сходяться на тому, що назва pétrel запозичена з англійської мови і виникла, як порівняння польоту птаха над водою із проходженням святого Петра по воді (Євангеліє від Матфея, 14, 61). І це ще один приклад дії семантичної моделі „птах святого”. Єдине, що викликає здивування, це те, що у трьох романських мовах фіксується подвійна назва птахів-качурок: фр. Petrel та oiseau S.Pierre [19 (7 : 310)] – птах святого Петра; ісп. petrel та ave de S. Pedro [14 : 39] – птах святого Петра;  іт. Petrello та uccello di S. Pietro [28 : 489] – птах святого Петра. В англійській мові, звідки ніби запозичена ця назва до французької, фіксують тільки форму petrel, яка, до речі, англійськими етимологічними словниками не пов’язується з іменем святого Петра [30 : 1167; 31 : 1848]. Можливо, ця назва виникла не в англійській мові, а, навпаки, у французькій? Відповідь на це запитання потребує спеціального дослідження англо-французьких лексичних звязків.

             2.6. Птах святої Марії у французькій мові, як інша назва качурок

             Про наявність такої назви свідчить, як це не дивно, англійське джерело: “французи називають цих птахів [качурок – hydrobates pelagicus] oiseaux de Notre dame або aves sanctae Mariae або Mater cara [29 : 863]. Подібну назву згадує й П.Кабар, він також виводить її з середньовічного mater cara – назва святої Марії [14 : 46]. Цей птах є покровителем моряків [29 : 863]. Французьку назву його – mère carey – згадує орнітолог Ж.Бюффон та зауважує, що вона вперше виникає у оповіданнях відомого англійського мореплавця Джеймса Кука (1772 р.) [32 : 334]. Інші французькі джерела не згадують цієї назви, однак, треба згадати, що у XV ст. в італійській мові вже була назва птаха, з іменем святої Марії. Пригадаймо, що той птах був вибалочка (Alcedo atthis). В античності цей птах був оберегом для моряків, бо, за давнім уявленням, коли птах відкладав яйця, на морі ставала тиша і спокій [9 : 25]. Рибалочка був через це символом богині Афіни, покровительки моряків.

             Зіставляючи обидві назви, бачимо, що контекст однаковий: в обох випадках птах - заступник моряків та має назву від імені святої Марії. На нашу думку, це не може бути співпадінням. Навпаки, в даному випадку – еволюція назви, перенесення її на іншого птаха.

   3. Повернення до язичницьких витоків. Птах „нечистої сили”

             Назву diablotin диявольонок фіксує орнітолог Бюффон (1797-1802) як ще одне найменування  вже згаданих вище птахів-качурок [32 : 319]. П.Кабар пояснює назву чорним кольором оперення птаха [14 : 41]. Цілком зрозуміло, що подібна назва стоїть у ряду нашої семантичної моделі „птах святого”, хоча й позначає негативного персонажа християнського пантеону. У цьому назва ніби повертається до витоків цієї семантичної моделі. Пригадаймо, початок її – проповідь святого Мартина, який проганяє чорних птахів-демонів, які викрадають рибу, як символ людських душ (звідти, з часом, виникає назва воно рони птах святого Мартина у латинській та французькій мовах).  Мартин проганяє демонів, хоча його культ сам, можливо, повязаний з язичницьким богом Марсом (демоном з точки зору войовничого християнства, яке забороняє такі культи вже у V-VI ст. [33 : 29]). Культ Мартина запозичує функції та атрибути бога Марса, звідти семантична модель „птах бога” переосмислюється у модель „птах святого”. Але із новоутворенням  diablotin вона, ніби, певним чином повертається до початку,  позначаючи царя тих демонів, яких так успішно прогнав святий Мартин.

          

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Телия В.Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке. – М., 1981 – 268 с.

2.     Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко-семантических исследований. (На материале лексики французского языка). – Л., 1979. – 231 с.

3.     Пизани В. Этимология. История-Проблемы-Метод. – М., 2001. – 187 с.

4.     Скляревская Г.Н. Языковая метафора в толковом словаре. Проблема семантики.- М, 1988. – 52 с.

5.     Топоров В.Н. О ритуале. Введение в проблематику. // Архаический ритуалв фольклоре и раннелитературных памятниках. – М., 1988. – 330. С. – С. 7-60.

6.     Atlas linguarum Europae. Sous la red. De M.Alinei, Van Gorcum, 1990. - 204 p.

7.     Du Cange. Glossarium ad scriptores mediae et infimae latinitatis. 6 vol. Frankfurt, 1681. – Vol. 1. – 824 p.

8.     Murray. J. Augurium // A dictionary of Greek and Roman Fntiquities. London, 1875. - 1294 p.

9.     André J. Les noms d’oiseaux en Latin. – Paris, 1967. – 171 p.

10. Штаерман. Е.М. От религии общины к мировой религии. //  Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – Т.1.– С. 106-210.

11. Шкунаев С.В. Культура Галлии и романизация. // Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – т.2.– С. 258-303.

12. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Конец XIX – начало XX в. Летне-осенние праздники: Отв. ред. С.А.Токарев. – М., 1978. – 293 с.

13. Sulpicii Severi Opera omnia. – Patavia, 1665. – 590 p.

14. P. Cabard, B. Chauvet. L’Étymologie des noms d’oiseaux. Origine et sens des noms des ioseaux du Paléarctique occidental (noms scientifiques,  noms français et étrangers). – Paris, 2003. – 590 p.

15. Винничук Л. Люди нравы и обычаи Древней Греции и Рима. Пер. с пол. – М., 1988. – 496 c.

16. Grimm J. Teutonic mythology. In 4 vol. Transl. from German by J.S. Stallybras. – 2004.  Ел. ресурс: http://www.northvegr.org/lore/main.php

17. Крывелев И.А. История религий. В 2-х тт.  – М., 1975. – т. 1. – 415 c.

18. Pulci Luigi. Morgante. Ел. ресурс: Digital library. Intratext, 2006. www.intratext.com/IXT/ITA1333

19. Robert P.  Dictionnaire alphabetique et analogique de la langue française. Tt. 1-9. – Paris, 1985. – T. 5. – 1050 p.  – T. 6. - 1046 p.  - Tome 7. – 1026 p.

20. Belon P.  L’histoire de la nature des oiseaux, avec leurs descriptions. En 7 livres. – P. 1555. - 381 p. 

21. Lemaire N.E. P. Virgilius Maro. Quattuor indices nominum verborum, rerum et plantarum in omnibus virgilii operibus. _ Paris, 1822. – 643 p.

22. Иванов И.И., Топоров В.Н. Орел  // Мифы народов мира. В 2-х тт. – М., 1988. – т. 2.  С. 260-261.

23. Борейко В.Е., Грищенко В.Н. Экологические традиции, религиозные воззрения славянских и других народов. Птицы. – К., 2004. – 170 с.

24. Migne M. L’abbé. Dictionnaire iconographique des figures, légendes et actes des saints. Par. – Paris, 1850. – 1210 p.

25. Соколова З.П. Культ животных в религиях. – М., 1972. – 230 с.

26. Vies des saints pour tous les jours. Tt. 1-6. – Paris, 1853-56. – T. 4 – 1855. – 422 p.

27. Шунтов В.П. Трудная профессия альбатроса. – М., 1993. – 220 с.

28. Battaglia S. Grande dizzionario della lingua italiana.  Tt. 21. – Torino, 1961-2002. – Vol. 21 – 2002. – 1040 p.

29. Brewer E.C. Dictionary of Phrase and fable. Philadelphia, 1898. – 1440 p.

30. Klein E. A comprehensive etymological dictionary of the English language. 2 Vol. – Amsterdam, London, New-York. – Vol. 2. – 1967. – 1440 p.

31. New “standard” dictionary of the English language. – New-York, London, 1947. – 2310  p. Corominas J. Diccionario critico etimologico de la lengua Castellana. Vol. 1-4. – Madrid, 1974. – Vol. 3. – 1120 p.

32. Buffon J. Histoire naturelle. 10 Vol. – P., 1798-1802. – Vol. 9. – 417 p.

33. Лозинский С.Г. История папства. – М. 1986. – 382 с. ;"> Соколова З.П. Культ животных в религиях.