Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin

Птицы, которые стали священниками Гипотеза происхождения украинского названия Иванок К происхождению итальянского названия сороки Птицы, окрещенные именами святых Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin К происхождению французского названия воробья Христианское и дохристианское происхождения названий попугая в романских языках К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии Происхождение названия птицы Jean-le-blanc во французском языке Место и причина возникновения украинского названия птицы МАРТЫН Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым) Метафора у Катона Античные источники метафоры в произведениях Ореховского Метафоры, связанные с понятием Государство у Платона Глагольное словообразование у Вергилия Фонетическое значение в классической латыни (на примере Катулла)

Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin

ДОХРИСТИЯНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ НАЗВИ ПТАХА OISEAU SAINT MARTIN (Птах святого Мартина)                                              П.Я.МАХЛІН

 

         У статті пропонується нова етимологія французької назви oiseau saint Martin, побудована на зіставленні культів латинського Марса та християнського Мартина. Виводяться дві складових у творенні даного орнітоніма – язичницька та християнська (життєпис Святого Мартина). Висувається гіпотеза щодо виникнення похідних назв птахів martinet, martin-pêcheur та busard saint-martin.

        

         Ім’я Мартин в орнітонімії європейськиї мов, можливо, одне з найрозповсюдженіших. Воно зустрічається у сімнадцяти мовах і відноситься до більш, ніж сімдесяти різних видів птахів.  Однак, вперше ці назви виникають у французькій мові, тому з’ясування історії походження даної назви у мові-оригіналі має прояснити історію назви як у інших романських мовах, так і у інших мовах Європи.

1.     Невизначеність етимології

В етимологічному словнику іспанської мови Коромінаса зроблений ретельний аналіз усіх існуючих версій походження назв птахів з коренем martinу романських мовах. Серед них та, що пов’язується з іменем Святого Мартина, пояснює її походження часом прильоту птахів (місцем березнем – фр. mars, відповідно співпадіння імені святого і назви місяця). Автор цього припущення - найдавніший етимолог фр. мови Менаж (словник 1650 р.)[1].  Інша версія пропонується автором першого словника середньовічної латини Дю Канжем. Він вважає, що причина назви птаха в тому, що той починає відлітати на свято Мартина[2] [11 листопада]. Розгядаючи всі версії, Коромінас робить висновок, що “можливо, потрібне монографічне дослідження, щоб прояснити цю проблему”[3].

Виникає запитання, хто такий був Святий Мартин і що спільного у нього було з птахами.

2.     Святий Мартин та птахи

2.1. Біографія святого

Мартин народився у 336 р. н.е. у родині військового  в римській провінції Нижня Паннонія (сучасна Угорщина). Став військовим, брав участь у військових діях. Однак у 18-річному віці йому було видіння Христа, та у 20 років він залишає кар’єру, хреститься і залишає армію. Його батько назвав його на честь бога війни Марса (основа іменника mars, martismart-, до неї додається суфікс -in-, що має значення належності до чогось або когось[4]).

Мартин став діаконом і наступні двадцять років монашествував, після чого був обраний єпіскопом у місті Тур. У Галлії (сучасна Франція) заснував перший монастир. Став символом аскетизму. Користувався славою чудотворця, з ним повязано багато легенд. Саме завдяки Мартину почало розповсюджуватись  монашество у західній Римській імперії[5]. Помер він 11 листопада 397 року і був визнаний святим. Память його вшановується як західним, так і східним християнством.

2.2. Легенди про Мартина і птахів

Найперша і, можливо, єдина писемна легенда належить учню святого – Сульпіцію Северу (360-425 рр.), який написав біографію Мартина. У цій біографії є уривок, де святий Мартин звертається до птахів, які заважають йому проповідувати: “Ita profectus cum suo illo, ut semper frequentissimo discipulorum sanctissimoque comitatu, mergos in flumine conspicatur piscium praedam sequi, et rapacem ingluviem assiduis urgere captivis. “Forma, - inquit, - haec daemonum est, insidiantur incautis, capiunt nescientes: captos devorant, exsaturarique non queunt devoratis.” Imperat deinde virtute verborum, ut enim cui initiabant gurgitem reliquentes, aridas peterent, desertasque regiones: eo nimirum circa aves illas usus imperio, quo daemones fugare consueverant. Ita grege facto, omnes in unum illae volucres congregatae, relicto flumine, montes silvasque petierunt, non sine admiratione multorum, qui tantam in Martino virtutem viderent, ut etiam avibus imperaret. - Так він вирушив, як завжди, у супроводі численної і почесної юрби учнів, та бачить у річці mergos, що полюють на рибу і постійно наповнюють ненажерливу глотку. “Це є образ демонів, - каже він, - які очікують необачливих і хапають незнаючих: схоплених же поглинають, але не можуть насититись поглиненим.” Потім наказує силою слів, щоб навіть ті, хто почав набивати глотку, полетіли до сухих, пустинних областей. І настільки дивну мав владу серед цих птахів, що демони повтікали. Створивши зграю, всі зібралися в одне місце, залишили річку та полетіли до гір і лісів, не без здивування багатьох, хто побачив таку силу у Мартина, що навіть птахам наказує[6] (Тут і далі пер. наш).

З’ясуємо, яких птахів могло позначати латинське слово mergus. По-перше, це баклани: баклан великий (Phalacrocorax carbo), баклан чубатий (Phalacrocorax aristotelis), баклан малий (Phalacrocorax pygmeus). По-друге, це – буревісникові: буревісник малий (puffinus puffinus). По-третє, мартинові: Мартин сріблястий (Larus argentatus)[7].

Вважаємо, що з цього уривку, де Мартин керує птахами і починається його звязок з цими тваринами у народній уяві. Звернемо увагу, що ці птахи (крехи – рід Mergus) є водоплаваючими та полюють на рибу. Існує ще декілька легенд, про Мартина і птахів. Причому всі ці птахи – водоплаваючі, а саме: гусаки[8] та рибалочки.

Отже, якщо обмежитись тільки цими свідченнями, то виходить, що ніби дежерело назви птахів визначене. Однак, якщо уважно придивитись до перших фіксацій назви martin у французькій мові, то, на нашу думку, виникає ще додатковий, більш глибокий історичний контекст, розглянемо його.

3.     Перші свідчення про назву martin у французькій мові

Словник Дю Канжа у статті Avis S. Martini посилається на двох авторів. Перший -  батько Церкви Петро із Блуа (Petrus Blesensis – 1135-1205 рр) у творі Epistulae (Листи – 1200 р.), а саме у сімнадцятому листі згадує цю назву: Somnia igitur ne cures, nec te illorum errore involvas, qui occusum leporis timent, qui mulierem sparsis crinibus, qui hominem orbatum oculis, aut mutilatum pede, aut cuculatum habere obvium detestantur; qui de jucundo gloriantur hospitio, si eis lupus occursaverit aut columba, si a sinistra in dexteram avis S. Martini volaverit, si in egressu suo remotum audiant tonitrum, si hominem gibbosum obvium habuerint aut leprosum“ - Не турбуйся про [значення] снів, та не роби таку помилку як ті, хто бояться появлення зайця, жінки з розпущеним волоссям, людини з одни оком або без ноги, або ті, хто слухають кукушку. Ті, хто вважають добрим знаком, якщо на дорозі побачать волка чи голуба, якщо з лівої до правої руки полетить птах Святого Мартина, якщо на шляху почують грім, якщо зустрінуть людину з проказою або горбом[9]. Контекст вказує на забобони, а, точніше, на язичницькі ворожіння по птахах.

Після цього тексту Дю Канж дає уривок з Романа про Лиса (Roman de Renart – 1170-1250 рр). Цей твір був написаний анонімними авторами і точно встановити дати написання не можливо. Однак, можна припустити, що наступна цитата була написана пізніше твору Петра із Блуа, тобто після 1200 року, оскільки у словнику ця цитата іде за латинським текстом цього Батька Церкви та і контекст її вживання дуже схожий. Ось уривок з Романа про Лиса:

Là riens qui plus le desconforte,

Ce fu quantam il vint à la porte,

Entre un frasne un sapin,

A veu l’oisel saint Martin,

Assés bucha, à destre, à destre,

Mais li oisiaus vint à senestre. (Renart, 10472)

 - Сталося ще більш незручно, коли вони підійшли до воріт, між ясенем та ялиною вони побачили птаха Святого Мартина. Вони воліли: “Праворуч, праворуч”. Але птахи полетіли ліворуч.

Дю Канж зауважує, що цей птах – cornix. У латинській мові він міг позначати або ворону чорну (Corvus corone), або буревісника малого (Puffinus puffinus)[10]. Звернемо увагу на те, що птах mergus також міг позначати буревісника. Зіставимо ці назви.

4. Птах буревісник (puffinus puffinus) у життєписі Святого Мартина та Avis S. Martini

Mergus у життєписі міг позначати трьох птахів: буревісника, баклана та мартина. У латинській мові був синонім на позначення буревісника – слово cornix, яке мало перше значення ворона. На нашу думку, спільний денотат (буревісник) і призвів до того, що слово cornix стало замінником mergus у контексті проповідування птахам у життєписі Святого Мартина, тобто саме з цим словом (cornix) стала пов’язуватись ця подія. Отже, Святий Мартин проповідував вже не тільки річним і морським птахам (буревісникам та бакланам), але й воронам (перше значення слова cornix):

Назви птахів

Значення назв

буревісник

ворона

баклан

мартин

mergus

+

 

+

+

cornix

+

+

 

 

Avis S. Martini

 

+

 

 

 

Дійсно, сам контекст, в якому з’являється назва avis S. Martini та oisel S. Martin чітко вказує на обряд ворожіння по польоту птахів. Цей обряд – так звані ауспіції – невід’ємна частина римського язичницького культу. Виникає запитання, чи не випадково саме ворона стала денотатом назви avis S. Martini. Можливо, перенесенню назви cornix на позначення птаха святого Мартина сприяло застосування ворон у релігійних обрядах?

5.     Назви птахів для ауспіцій та римський пантеон

5.1. Птахи

Всі птахі поділялись на дві групи: alites (великі птахі, за польотом яких робились спостереження) та oscines (птахі, крик та польот яких був важливим). Перелік латинських назв птахів для ауспіцій, поданих нижче, цитуємо за словником Джона Мюррея стаття augurium[11].

Птахі, що належали до обох груп (ці птахи були присвячені найдавнішим римським божествам):

-         picus Martius - зелений дятел Dryocopus martius[12],

-         picus Feronius - дятел Феронії, невідомий птах[13],

-         parra Vestae - птах Вести, можливо, птах дрімлюга Caprimulgus europaeus[14].

До alites відносились:

-         aquila - за Жаком Андре, це могли бути такі птахи: 1) беркут Aquila chrysaetus; 2) орел-карлік Heriaaetus pennatus; 3) підорлик великий Aquila clanga; 4) могильник Aquila heliaca[15];

-         vultur - за Андре: 1) гріф чорний – Aegypius monachus; 2) стервятник Neophron percnopterus; 3) сип білоголовий Gyps fulvus[16];

-         sanqualis або ossifraga – 1) орел-ягнятник Gypaetus barbatus; 2) орлан-білохвост Haliaaetus albicilla[17];

-         immusulus -  1) орлан-білохвост Haliaaetus albicilla; 2) корольок regulus regulus[18].

До oscines:

-         corvus – 1) крук Сorvus corax; 2) грач Corvus frugilegus[19];

-         cornix – 1) ворона чорна Corvus corone; 2) ворона сіра Corvus cornix; 3) буревісник малий Puffinus puffinus[20];

-         noctua – 1) сич хатній Athene noctua; 2) шуліка рудий Milvus milvus; 3) шуліка чорний Milvus migrans[21];

-         gallina – орябок Tetrastes bonasia[22].

 

alites

oscines

Picus Martius

+

+

Picus Feronius

+

+

Parra Vestae

+

+

Aquila (avis Iovis)

+

 

vultur

+

 

sanqualis або ossifraga

+

 

immusulus

+

 

corvus

 

+

cornix

 

+

noctua

 

+

gallina

 

+

         Спостереження велось за характером польоту, силою крику, напрямком руху птаха. “На Капітолійському пагорбі авгур сідав у намет, спрямований на південь… Польот птахів з лівого боку (зі сходу) розцінювався як добрий знак, політ з правого (західного боку) був нещасливим”[23]. На певну відносність правого чи лівого боку звертав увагу Ціцерон у трактаті про Дивінацію (Передбачення), коли помітив, що для римлян щасливим є лівий бік: “для нас краще лівий бік, для греків і варварів – правий”[24]. Однак, якщо крик дятла та ворони вважався щасливим, почутий зліва, то для ворона – це був правий бік[25].

         Серед птахів існувала певна ієрархія. Так орел був важливіший за дятла[26], однак очередність очередність появи птахів також мала значення. Треба зазначити, що ворони мали також вжаливе значеня для ауспіцій. В.П.Клінгер вважає, що це пов’язане з довговічністю цих птахів[27]. Він же зазначає, що дрізд та ворона мали нещасливе значення, цитуючи Горація: teque nec lavus vetet ire picus nec vaga cornix (Horatii Carmina, III, 27, 15-16) – Нехай тобі не завадять на шляху ні нещасливий  дятел, ні блукаюча ворона.

5.2. Римський пантеон та птахи, як атрибути богів

         До тварин, які найбільше шанувались у Римі, відносились: “дятел, орел (птах Юпітера), бик та вовк”[28]. Згідно з Жаком Андре, назви птахів у латинській мові, які відносяться до імен богів, зводяться до трьох. Перший - це parra Vestae (птах найдавнішої римської богині вогнища Вести) – птах, про якого відомо тільки те, що він мав дуже виразний різкий крик. Однак, ототожніти його з конкретним птахом не вдалося, Андре висловлює припущення, що це – дрімлюга Caprimulgus eropaeus[29]. По-друге, picus Feronius – дятел Феронії, богині полів та лісів. Про цього птаха відомо виключно з одного уривку Феста: pici autem Martius Feroniusque et parra et in oscinibus et in alitibus habentur (Fest. 214, 14)[30]дятли ж Марсів і Феронії та парра [Вести] розглядаються як птахи для ворожінь за криком і за польотом. По-третє – дятел Марса (picus Martius), який згадується вперше ще у Варрона (116 – 27 рр. до н.е.), потім у Плінія (61- 113 рр. н.е.): pici martio cognomine et in auspiciis magniпід назвою марсів дятел дуже важливий у ауспіціях. Мейєр-Любке ототожнює його з зеленим дятлом (Dryocopus martius)[31]. До цих трьох можна додати необхідного в ауспіціях орла, який вважався avis Iovis – птахом Юпітера.

         Отже, зіставляючи всіх відомих птахів, які використовувались для гадань та птахів, присвячених римським богам, маємо: 1) зелений дятел picus martius, у якого спостерігали як польот, так і крик; 2) орел, присвячений Зевсу, у якого спостерігався тільки польот.

Серед птахів oscines, до яких відносився зелений дятел (picus Martius), були і ворони (cornix) – це ті самі, що отримали назву Птахи святого Мартина (aves S.Martini). Тому, ми вважаємо, що перенесення з назви mergus буревісник, ворона на cornix ворона було не випадковим, а повязане з тим, що ворони відносились до птахів, необхідних для ауспіцій.

Однак, чи є якійсь глибинний зв’язок між птахом для ауспіцій picus Martius і птахом Мартина avis S. Martini? Зіставимо функції і свята обох релігійних постатей.

6. Культ Марса та Святий Мартин

6.1. Культ Марса в Римі

Марс був одним з найдавніших божеств Італії, батько Ромула і Рема. Він входив у трійцю найголовніших божеств разом з Юпітером і Квіріном. Йому був присвячений місяць березень – перший місяць у календарі, який проганяє зиму та починає сільськогосподарський рік. Його значення як бога війни не було найпершим. Марса вважають хтонічним божеством плодючості та рослин. До нього звертались господарі земель, щоб він надав землям плодючість[32]. Первинна функція, до кристаллізації римського пантеону – охоронця спільноти у Римі та інших італійський містах[33].

6.2. Культ Марса в Галлії

Як правило, саме з Марсом ототожнювались божки провінційних спільнот, його “епітети походять від назв туземних богів, які з ним злились”[34]. Разом із Меркурієм Марс шанувався в Галіїї та їхні функції були настільки розмиті, що “вони здаються втіленням різних традицій та символів”[35]. Отже, можливо, що Марс розглядався як головний у галльському пантеоні.

6.3. Свята, присвячені Марсу та день святого Мартина

Свято Мартина припадає на день його смерті – 11 листопада. Розглянемо, які свята Марсу припадали на осень. Це – 19 жовтня, Армілустрій “освячення зброї”[36], яке знаменувало кінець сезону військових походів. Це свято було дуже давнім і тому Марс вважався покровителем жовтня[37].  

Щодо листопада, то в цей місяць проходили свята богині Феронії. Нагадаємо, що саме у цієї богині є птах picus Feronius – дятел Фронії, паралельна назва до picus Martius, дятел Марса. Культ її був неофіційним, але дуже популярним у народі, це була богиня плодючості. Цілком можливо, що частина її функцій асоціювалась із Марсом, бо, як вважає Штаєрман, Марса можна ототожнювати з її сином Ерілом[38].

Отже, можна припустити, що у V столітті в Галлії, яка ще знаходилась до 476 року у складі Римської імперії, могли співіснувати культ Марса з його давніми функціями покровителя плодючості та культ християнського святого Мартина, покровителя тварин.  Можливо, саме звязок Марса з землеробством і призвів до виникнення у святі Мартина обрядів, повязаних з розпиттям вина та пишними бенкетами: “У перших числах листопада в Італії починається… дегустація вина, яка закінчується на день Святого Мартина… Цим днем завершується сільськогосподарський цикл італійських календарних обрядів”[39]. У Франції “свято святого Мартина полягало у куштуванні вина”[40]. Додамо ще, що на 11 жовтня (місяць, присвячений Марсу) припадали святи Meditrinalia, на які коштували нове вино[41].

6.4. Мартин та Марс – спільнокореневі назви

Можливо, найголовнішою причиною утотожнення цих двох персонажів треба вважати словотвірний зв’язок між їхніми назвами. Martinus – ім’я, яке означає “той, що належить Марсу” (корінь mart-). Тому прозора атимологія походження імені християнського святого, накладючись на спільне розташування у часі свят, могла призвести до уявлення про Мартина, як нащадка язичницького бога Марса. Тому цілком зрозуміло, що і птах, який належав Марсу, почав відноситись до Мартина. Щоправда не самі дятли picus martius чи picus feronius, але близька їм за священими ауспіціями cornix (ворона).

7. Розповсюдження імені святого Мартина серед назв птахів

7.1. oisel s. Martin / avis S. Martini (1200)

         Перша згадка імені Мартин у назві птаха – це цитований вище теолог Петро з Блуа (avis S. Martini – латина, 1200 рік) та Роман про лиса (oisel S. Martin – старофр., 1170-1250 рр). Назва ця відносилась до птаха, який середньовічною латиною називався cornix, а, отже, згідно з Жаком Андре[42], позначав чорну ворону corvus corone.

         7.2. martinet-pecheur (1315)

         У старофранцузькій мові ця назва засвідчується у 1315 році на позначення птаха корольок (Alcedo atthis)[43]. Перенесення могло відбутись як внаслідок зв’язку святого Мартина із птахами взагалі та, можливо, під впливом такої турської легенди: “Святий Мартин, який йшов по берегу річки в Турі, побачив одного дня зовсім чорного [sic!] птаха, який ловив маленьку рибку у прозорій воді струменя. Святий Мартин, дивлячись на темного птаха, зробив йому знак [підлетіти]. Паганий  рибалка (vilain pêcheur) одразу зупинився та рибки, звільнені, швидко побігли по річці. “Ти слухняний,” – сказав Мартин, отже я тебе винагороджу. Тепер птах рибалка скинув своє чорне оперення  та радісно літав над річкою. Він став найкрасивішим птахом Турських долин, його крила відтворили колір райдуги, вони стали такими ж бархатними, як шовк та гладенькими, як емаль. “Я даю тобі моє імя”, - каже Мартин, - “тебе будуть звати мартин-рибалка (martin-pêcheur), бо я дозволяю тобі рибалити у моїх струменях та водойомах”[44].

         Проаналізуємо цю легенду та цитовану вище легенду з життєписа Святого Мартина. У життєписі Мартин проганяє чорних птахів, які полюють на рибку, як на людські душі. Ці птахи – образи демонів, які полюють  на християн. У турській легенді Мартин ніби перетворює цих чорних паганих птахів на різнобарвих та добрих. Тобто, легенда про королька – це продовження сюжету V століття.

Суфікс зменшення у назві (martin-et) міг бути даний маленькому птаху корольку (Alcedo atthis - довжина 17 см, розмах крил 27см[45]) у порівнянні з чорною вороною (Corvus corone -  довжина тіла 47 см[46]) та з Великим бакланом (Phalacrocorax carbo – довжина тіла – 100 см[47]), від яких запозичене ім’я Мартин (див. вище).

         7.3. martin-pêcheur (1555)

         Цю назву на позначення королька засвідчують у праці П. Белона (1555) у 25 главі його “Історії природи птахів”[48]. Назва (martin-pêcheur) утворилась від назви martinet-pêcheur[49].

         7.4. martinet (1555)

         Назва по відношенню до ластівок, вперше засвідчена у цитованій праці П’єра Белона, глава 36 “Про martinet, різновид ластівок”[50]. Цього птаха з Мартином пов’язує така легенда: “У нормандському гаї, кажуть, що перші сіячі коноплі ніяк не могли отримати зрілу рослину, тому що птахи-грабіжники з’їдали усе насіння. Щоб їх позбутись, селяни вирішили поститись безперервно, навіть у свята та неділі. Вони запросили також святого Мартина, який викликав швидкого та стрімкого птаха, що вигнав назавжди банди птахів-грабіжників. Це був птах-martinet… Щоб йому віддячити, селяни тепер постійно у кожному конопляному полі відділяють декілька найкращих футів, щоб він міг відпочивати та доглядати поля”[51].

         Вважаємо, що ця легенда та назва є похідними від попередніх, повязаних із святим Мартином.

         7.5. oiseau S. Martin (1555)

         Назва засвідчена у П. Белона та відноситься до двох птахів родини скопових: 1) польового луня (circus cyaneus)[52], сучасна французька назва Busard Saint-Martin[53]; 2) змієїда (circaetus gallicus), Белон надає його другу назву – Jean-le-Blanc[54]. Ця остання назва і є сучасною орнітологічною назвою даного птаха у французькій мові[55].

         Етимологія назви Jean-le-Blanc, на нашу думку повзана з християнською символікою орла-змієїда, який вважався птахом апостола Іоана. Атрибут же цього святого мав своє коріння у язичницькій символіці орла, як птаха Зевса-Юпітера. Докладно дивіться у нашій статті, присвяченій даній етимології[56].

         Якщо прийняти наше припущення, про зв’язок культів Марса та святого Мартина, тобто про відношення назви птаха avis S. Martini до списку язичницьких птахів для ауспіцій, то треба згадати, що серед цих птахів найгідніше місце займає саме орел – птах Зевса. Отже, не дивним стає й можливість перенесення імені святого Мартина з ворони на інших язичницьких  вісників волі богів, а саме на орла.

         7.6. Схема розповсюдження імені Мартин

століття

 

Язичництво

Християнство

II ст н.е. (Пліній)

 

 

 

IV-V ст.

Римська імперія

Птахи для ауспіцій: дятел Марса (picus Martius), дятел Феронії, парра Вести, ворон, ворона (cornix), сова, півень; орел, коршун.

 

[cornix ворона, буревісник] >

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(398 р) життєпис св. Мартина:

птах mergus баклан, буревісникобраз демона.

XII-XIII ст

 

XIV ст

 

 

 

XVI ст

Середньовічна Європа

 

 

 

 

 

[cornix ворона. Птах для ауспіцій] >

 

 

 

 

 

 

 

 

 

[орел. Птах для ауспіцій] >

 

 

 

(1200 р) avis S. Martini / oisel S. Martin ворона

 

(1315 р) martinet-pêcheur рибалочка. Легенда про перетворення чорного птаха.

 

(1555 р) martin-pêcheur рибалочка

-         martinet ластівка. Легенда про Мартина і ластівок

-         oiseau S. Martin / Busard S. Martin орел-змієїд,  польовий лунь

 

         8. Висновки

         Назва мартин стала назвою цілої низки птахів як наслідок перехрещення двох причин: по-перше, ототожнення святого Мартина з богом Марсом і, по-друге,  заміна назви mergus (баклан, буревісник) її синонімом cornix (ворона, буревісник). Результатом стало уявлення про ворону, як символ Мартина. У символіці ж ворони зберігається міцний звязок з язичницькими уявленнями про ауспіції (легенда про перетворення чорного птаха на рибалочку). Цей же звязок є причиною назви польового луня та орла-змієїда, які, в свою чергу, є вісниками найголовнішого бога Давнього Риму – Юпітера. Саме цим чинником – звязком святого Мартина з Марсом можна, на нашу думку, пояснити з першого погляду розрізнені назви птахів.

        



[1] Corominas J. Diccionario critico etimologico de la lengua Castellana. Vol. 1-4. – Madrid, 1974. – Vol. 3. – P. 278-279.

[2] Du Cange. Glossarium ad scriptores mediae et infimae latinitatis. Frankfurt, 1681. – Vol. 1. – P. 391.

[3] Corominas J. Ibidem.

[4] Соболевский С.И. Грамматика латинского языка. – М., 1938. С. 118-119.

[5] Фаррар Ж.В. Жизнь и труды святых отцов и учителей церкви. У 2-х тт. – Петроград, 1902. – Т.1. – С. 453-454; Христианство: у З-х тт. Под ред. С.С.Аверинцева. – М., 1993. - Т. 2. – С. 93.

[6] Sulpicii Severi Opera omnia. – Patavia, 1665. – P. 490-491.

[7] André J. Les noms d’oiseaux en Latin. – Paris, 1967. – P. 101-102.

[8] Так, існує одразу дві легенди про Мартина та гусаків. Вони, можливо, мають пояснити, чому на 11 листопада (день святого Мартина) треба їсти гусака. Перша з них: “Стара легенда каже, що святий Мартин, який погано почував себе, сховався після того, як був обраний єпископом Турським, але був знайдений гусаками. Ця історія, безсумнівно, іде від європейської традиції Мартінмас – поїдання м’яса гусака, тому що гусаки жирні в цю пору року” [Wilsons almanac: http://www.wilsonsalmanac.com/st_martins_day.html]. Та друга: “Одного дня Мартин проповідував народу у селі про їхнє життя, сповнене гріхів, та гусак почав кричати так гучно, що заважав промові. Щоб  бути почутим, добрий пастир наказав вбити гусака і закінчив свою промову. Пізніше цей гусак був приготовлений для нього. Святий Мартин подавився насмерть, коли їв гусака” [ibidem]. Вважають, що гусак навіть є одним з атрибутів святого [Metford J. Dictionary of christian lore and legend. – London, 1983. P. 168-169].

[9] Du Cange. – ibidem.

[10] André J. Opus citatum. – P. 61-62.

[11] Murray. J. Augurium // A dictionary of Greek and Roman Fntiquities. London, 1875. – p. 175.

[12] André J. Opus citatum. – P.130.

[13] ibidem.

[14] ibidem, - P. 119.

[15] Ibidem, - P. 32.

[16] Ibidem, - P. 162-163

[17] ibidem, - P. 115.

[18] Ibidem. – P. 95-96.

[19] Ibidem, - P. 62.

[20] Ibidem, - P. 61-62.

[21] Ibidem, - P. 109-110.

[22] Ibidem, - P. 81.

[23] Винничук Л. Люди нравы и обычаи Древней Греции и Рима. Пер. с пол. – М., 1988. – С. 477. 

[24] Цицерон. Философские трактаты. – М., 1985. – С. 273.

[25] Гиро П. Быт и нравы древних римлян. – Смоленск, 2000. – С. 315.

[26] Штаерман. Е.М. Социальные основы религии Древнего Рима. – М., 1987. – С. 105.

[27] Клингер В.П. Животное в античном и современном суеверии. – К., 1911. – С. 63.

[28] Штаерман. Е.М. От религии общины к мировой религии. // Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – Т.1. – С. 114. 

[29] André J. Opus citatum. – С. 118-119.

[30] Ibidem, - С. 130.

[31] Ibidem.

[32] Штаерман. Е.М. Марс // Мифы народов мира. В 2-х тт. – М, 1988. – Т. 2. – С. 119.

[33] Штаерман. Е.М. От религии общины к мировой религии. //  Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – С. 130.

[34] Ibidem, - С. 143.

[35] Шкунаев С.В. Культура Галлии и романизация. // Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – С. 299.

[36] Винничук Л. Opus citatum. – С. 421.

[37] Штаерман. Е.М. От религии общины к мировой религии. //  Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – С. 206.

[38] Штаерман. Е.М. Марс // Мифы народов мира. В 2-х тт. – М, 1988. – Т. 2. – С. 119.

[39] Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Конец XIX начало XX в. Летне-осенние праздники: Отв. ред. С.А.Токарев. – М., 1978. – С. 18-19.

[40] Ibidem, - С. 36.

[41] Murray J. Meditrinalia // Opus citatum. – P. 748.

[42] André J. Opus citatum. – С. 61-62.

[43] Robert P.  Dictionnaire alphabetique et analogique de la langue française. Tt. 1-9. – Paris, 1985. – T. 6. – P. 279.

[44] P. Cabard, B. Chauvet. L’Étymologie des noms d’oiseaux. Origine et sens des noms des ioseaux du Paléarctique occidental (noms scientifiques,  noms français et étrangers). – Paris, 2003. – P. 240.

[45] Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України. – К., 2002. – С. 232.

[46] Ibidem. – C. 380.

[47] Ibidem. – С. 38.

[48] P. Belon. L’histoire de la nature des oiseaux, avec leurs descriptions. En 7 livres. – P. 1555. – P. 228-230.

[49] P. Cabard, B. Chauvet. – Opus citatum. – P. 233.

[50] P. Belon. Opus citatum. – P. 320-321.

[51] P. Cabard, B. Chauvet. – Opus citatum. – P. 233-234.

[52] P. Belon. Opus citatum. – P. 104-105.

[53] P. Cabard, B. Chauvet. – Opus citatum. – P. 110.

[54] P. Belon. Opus citatum. – P. 103.

[55] P. Cabard, B. Chauvet. – Opus citatum. – P. 120.

[56] Махлін П.Я. Походження назви  птаха Jean-le-Blanc у французькій мові // Мова і культура