К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии

Птицы, которые стали священниками Гипотеза происхождения украинского названия Иванок К происхождению итальянского названия сороки Птицы, окрещенные именами святых Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin К происхождению французского названия воробья Христианское и дохристианское происхождения названий попугая в романских языках К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии Происхождение названия птицы Jean-le-blanc во французском языке Место и причина возникновения украинского названия птицы МАРТЫН Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым) Метафора у Катона Античные источники метафоры в произведениях Ореховского Метафоры, связанные с понятием Государство у Платона Глагольное словообразование у Вергилия Фонетическое значение в классической латыни (на примере Катулла)

К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии

 

Махлін П.Я.

(Київ, Україна)

ДО ПИТАННЯ ПРО ХРИСТИЯНСЬКИЙ АНТРОПОМОРФІЗМ У РОМАНСЬКІЙ ОРНІТОНІМІЇ (Імена святих у назвах птахів XII-XVIII ст.)

         У даній роботі пропонуються нові етимології низки орнітонімів у французькій та італійській мовах, які, на думку автора, є похідними від імен християнських святих. Ці назви складають певну систему та утворені за однаковою семантичною моделлю, що має дохристиянське походження.

         Ключові слова: етимологія, семантика, орнітонімія, християнська символіка, антропоморфізм

In this article the author proposed the new etymologies to the series of french and italian ornithonymes that were of christian origin. These names formed certain system and were formed according the same semantic model, that was of pagan origin.

Key-words: etymology, semantics, ornithonymes, chistian symbolism, anthropomorphism. 

1.1. Термін християнський антропоморфізм вживається на позначення тварин, названих іменами християнських святих. В атласі мов Європи цей термін застосовується до таких назв Божої корівки (coccinella), як: святий Петро, Святий Іоанн, святий Павло, святий Мартин, святий Микола, святий Антоній, Святий Міхайло, діва Марія, свята Катерина, Свята Луція, Свята Анна [1 : 136-140]. Термін позначає перенесення на інші денотати назви людини (антропоморфізм), яка має відношення до християнства (християнський антропоморфізм). Отже, у даній роботі ми застосовуємо цей термін по відношенню до назв птахів.

1.2. Християнський антропоморфізм у теоретичному аспекті

1.2.1. Вторинна номінація. Найменування предметів відбувається двома шляхами: або вигадується нове позначення (первинна номінація), або “переосмислюються вже існуючі в мові номінативні засоби” [2 : 117]. Саме можливість переосмислення значень слів допомагає людині охопити та зрозуміти властивості світу за допомогою обмеженої кількості засобів.

1.2.2. Типи зміни значень. Науковці виділяють три основних типи зміни значень, в основі яких лежать закони логіки: 1) звуження значення, тобто перехід від родового до видового поняття; 2) розширення значення, тобто, навпаки, перехід від видового до родового поняття; 3) метафора – семантичні перенесення за подібністю (власне метафора) та суміжністю (метонімія) [3 : 17].

1.2.3. В. Пізані вважає метафору одним з основних засобів творення нових слів і зауважує, що “кожна мова – це словник стертих метафор” [4 : 142]. Людина познає світ за допомогою метафори, бо, як казали ще Ціцерон і Квінтіліан, метафора – це “порівняння, скорочене до одного слова” [5 : 216]. Метафора є результат вміння людини помічати подібність між речами та, як казав Ортега-І-Гассет вона “подовжує ручку інтелекта” [6 : 72], бо допомагає людині уявити і зрозуміти нове, не дане у досвіді.

1.2.4. За Г.Н.Скляревською, всі типи метафоричних перенесень можна звести до загального напрямку конкретне > абстрактне. Авторка виділяє окремий вид перенесень з людини на тварину, однак, зазначає, що “він не є поширеним” [7 : 47].

1.2.5. Антропоморфізм. Перенесення від людини на навколишній світ – основна людська властивість пізнання світу. Ще первісна людина пояснювала явища природи родинними відносинами, “а весь світ був ніби живою істотою, живим організмом” [8 : 57]. Образне мислення людини настільки універсальне, що в усіх мовах світу існують метафоричні назви рель’єфу “від назв людського тіла” [9 : 111] та інших неживих істот: “багаточисленні випадки антропоморфізації неживих об’єктів у мові, в образних системах” [10 : 12].

1.2.6. Християнський антропоморфізм. Виходячи з вищенаведеного, вважаємо, що для дослідження похідних найменувань від назв християнських діячів дуже влучним буде використати термін християнський антропоморфізм, який позначає перенесення від назв релігійних християнських діячів на навколишній світ. У нашому дослідженні – перенесенння подібних назв на орнітоніми.

1.3. Актуальність дослідження. 1.3.1. Предмет дослідження

1.3.1.1. У даній роботі будуть запропоновані етимології назв птахів від імен християнських святих. У французькій мові: 1) від св. Мартина - oisel S.Martin, martinet-pêcheur, oiseau S.Martin, Busard S. Martin, martinet; 2) від св. Іоанна – Jean-le-Blanc; 3) від св. Марії – mère carey; 4) від св. Петра – pètrel; 5) від св. Гійома – Guillemot. В італійській мові: від Св. Марії – uccello di santa Maria.

1.3.1.2. Наукова класифікація птахів була запропонована Карлом Ліннеєм у 1756 році. Наукова назва птаха складається з двох назв – родової та видової та дається латинською мовою або латинізованим словом [11 : 399]. Першим зоологом, який почав використовувати нову класифікацію, став французький вчений Жан Бюффон (“Історія тварин”, 1792-1802 рр). Предмет нашого дослідження – народні назви птахів. Отже, праця Бюффона, яка є ніби межею між народними та науковими назвами,  – кінцевий часовий термін. Часові рамки дослідження: XII – XVIII століття.

1.3.1.3. Просторові рамки. Предмет дослідження – народні назви птахів Європи в романських мовах від назв християнських діячів.

1.3.1.4. Матеріалом є лексикографічні джерела з романських мов, спеціальні роботи з етимології назв птахів, орнітологічні джерела. 

1.3.2. Ступінь опрацювання теми. Обмежимось оглядом етимологій, представлених у найновішому виданні з етимології назв птахів Європи П’єра Кабара та Бернара Шове, яке вийшло в світ у 2003 році:

     1.3.2.1. Птах святого Мартина. У назвах martinet [12 : 61], saint-Martin [12 : 110], martin-pêcheur [12 : 233] автори, із посиланням на М.Десфейє (Desfayes M. Trésor de noms doiseaux, Sion, 1998), вважають, що в цих назвах присутній корінь m-r-t, який позначає “швидкий рух” [ibidem].

1.3.2.2. Птах святого Іоанна (Circaète Jean-le-Blanc). Автори посилаються на працю П. Белона 1555 року, та зауважують, що Жан – імя на позначення безглуздої людини, ідіота, бо цей птах полює на інших птахів, в тому числі свійських [12 : 120].

1.3.2.3. Птах святої Марії. Автори не надають жодних даних стосовно назв uccello di santa maria або mère carey в італійській та французькій мовах. Однак, вони згадують паралельну назву в англійській – mother careys chicken і вказують на можливий зв’язок назви із середньовічним mater cara (Діва Марія) [12 : 46].

1.3.2.4. Птах святого Петра. П. Кабар наводить версію, яка повязує назву птаха з святим Петром за подібністю польоту тварини з ходженням святого Петра по воді [12 : 39].

1.3.2.5. Птах святого Гійома. Назва пояснюється тим, що імя Гійом у середньовіччі позначало якусь бузглузду людину, “когось”, тобто дана птаху, як вказівка на його “довірливу поведінку” [12 : 200].

Вважаємо, що надані етимології не пояснюють причин утворення назв та автор не помічає в цих назвах певної системи. Спробуємо відтворити цю систему, її виникнення і розвиток.

2. Християнські святі у назвах птахів. 2.1. Політеїстичне підґрунтя

2.1.1. Птахи у римському культі. Гадання за поведінкою птахів було невідємною складовою римської язичницької релігії. Навіть спор Ромула і Рема полягав в тому, що Рем побачив перший шість коршунів, а “Ромулу явилась вдвічі більша кількість птахів”  (Тит Лівій, I, 7) [13 : 14].

2.1.1.1. Всі птахі поділялись на дві групи: alites (великі птахи, за польотом яких робились спостереження) та oscines (птахи, крик та польот яких був важливим). Назви птахів цитуємо за словником Джона Мюррея, стаття “augurium” [14 : 175]. Птахи, що належали до обох груп (ці птахи були присвячені найдавнішим римським божествам): picus Martius - зелений дятел Dryocopus martius [15 : 130], picus Feronius, parra Vestae. До alites відносились: aquila, vultur, sanqualis або ossifraga (орел-ягнятник Gypaetus barbatus [15 : 115]), immusulus. До oscines: corvus, cornix (ворона чорна Corvus corone; ворона сіра Corvus cornix; буревісник малий Puffinus puffinus [15 : 61-62]), noctua, gallina.

Спостереження велось за характером польоту, силою крику, напрямком руху птаха. “На Капітолійському пагорбі авгур сідав у намет, спрямований на південь… Польот птахів з лівого боку (зі сходу) розцінювався як добрий знак, з правого (західного боку) був нещасливим” [16 : 477]. 

2.1.1.2. Птахи та римський пантеон. Згідно з Жаком Андре, назви птахів у латинській мові, які відносяться до імен богів, зводяться до трьох. Перший - це parra Vestae (птах найдавнішої римської богині вогнища Вести). По-друге, picus Feronius – дятел Феронії, богині полів та лісів. По-третє – дятел Марса (picus Martius), який згадується у Плінія (61- 113 рр. н.е.). До цих трьох можна додати необхідного в ауспіціях орла, який називався avis Iovis – птахом Юпітера.

2.1.2. Птах рибалочка (Alcedo atthis). З цим птахом повязані певні релігійні уявлення, як про птаха-риболова, талісмана моряків та їхньої покровительки богині Афіни (Мінерви). Найвідоміша легенда про цього птаха – епізод з Метаморфоз Овідія (книга XI, 682- 748), в якому розповідається про нещасливе кохання Алкіони та Кеїка, який був вбитий блискавкою Зевса,  Алкіона ж від суму перетворюєтья на птаха [17 : 205]. На те, що цей птах висиджує яйця на воді та у цей час море спокійне для судів, вказує Плавт (II ст. до н.е.): ти мене так заспокоюєш, як море, коли птах-рибалочка виводить своїх нащадків [15 : 25] (тут і далі – переклад наш). Труп цього птаха використовували як талісман від блискавки і брали його з собою, щоб ловля риби була кращою [12 : 238-239].

         Отже, у межах Римської імперії II-V ст.н.е. вже була сформована певна семантична модель назви птаха іменем бога, якому він був присвячений. Найяскравіший приклад – picus martius (дятел Марса).

         2.2. Назви святого Мартина, святої Марії, святого Іоана, святого Петра, святого Гійома у хронологічному аспекті. 2.2.1. Птах mergus (баклан). Легенда про вигнання демонів святим Мартином

         2.2.1.1. Мартин народився у 336 році н.е. в родині військового трибуна, який назвав сина на честь бога війни Марса, сподіваючись, що син продовжить шлях батька. Мартин стає військовим, однак у двадцять років він залишає армію й іде у монахи. Вчиться в Італії, стає дияконом та наступні двадцять років монашествує у Галлії. У сорок років призначений єпископом Тура, засновує в Галлії перший монастир і стає символом монашества. Помирає 11 листопада 397 року та визнається святим. 

         2.2.1.2. Його учень Сульпіций Север розповідає легенду, ніби Мартин, щоб проілюструвати те, як демони похищають християнські душі, показав на птахів (mergus), які ловили рибу. Мартин наказав цим птахам залишити рибу і летіти в інші місця. Птахи знялися та улетіли [18 : 490-491]. Власне з цієї легенди і починається зв’язок святого Мартина з птахами. Птах mergus з даної легенди у латині IV століття мав означати: бакланів (Phalacrocorax), буревісника малого (Puffinus puffinus), мартина сріблястого (Larus argentatus) [15 : 101-102]. Цей птах має у латині ще додаткову назву corvus marinusморський крук, морська ворона [15 : 62-63].

         2.2.1.3. Марс та Мартин. Марс був одним з найдавніших божеств Італії, батько Ромула і Рема. Його значення як бога війни не було найпершим. Марса вважають хтонічним божеством плодючості та рослин. Його первинна функція, до кристалізації римського пантеону – охоронця спільноти у Римі та інших італійський містах [19 : 130]. Саме з Марсом ототожнювались божки провінційних спільнот, разом із Меркурієм Марс шанувався в Галії. Їхні функції були настільки розмиті, що “вони здаються втіленням різних традицій та символів” [20 : 299]. Свято Мартина припадає на день його смерті – 11 листопада. Розглянемо, які свята Марса припадали на осень. Це – 19 жовтня, Армілустрій “освячення зброї” [16 : 421], яке знаменувало кінець сезону військових походів. Це свято було дуже давнім, і тому Марс вважався покровителем жовтня [19 : 206]. Можливо, саме зв’язок Марса з землеробством і призвів до виникнення у святі християнського Мартина обрядів, пов’язаних з розпиттям вина та пишними бенкетами, бо на 11 жовтня припадали язичницькі свята Meditrinalia, на які пробували нове вино [14 : 748].

Отже, можна припустити, що у V столітті в Галлії, яка ще знаходилась до 476 року у складі Римської імперії, могли співіснувати культ Марса з його давніми функціями покровителя плодючості та культ християнського святого Мартина, покровителя тварин. Можливо, найголовнішою причиною утотожнення цих двох персонажів треба вважати словотвірний зв’язок між їхніми назвами. Martinus – ім’я, яке означає “той, що належить Марсу” (корінь mart-). Тому прозора етимологія походження імені християнського святого, накладючись на спільне розташування у часі свят, могла призвести до переосмислення язичницького Марса як християнського Мартина.

2.2.2. Птах святого Мартина (ворона) та птахи для ауспіцій. Ототожнення християнського та язичницького

2.2.2.1. Перші фіксації назви у латині і французькій. Уперше назва “птах святого Мартина” виникає у 1200 році в латиномовному творі християнського теолога Петра Блезенського (1135-1205 рр), в якому автор застережує від забобонів: “Не треба бути як ті, хто вважають добрим знаком, …якщо з лівої до правої руки полетить птах Святого Мартина (avis S.Martini)” [21 (1 : 391)]. Політ птаха з лівого боку на правий – це контекст ауспіцій – спостереження за птахами (див. вище). У такому ж контексті назва “птах святого Мартина” вперше зустрічається й у французькій мові (Роман про Ліса, 10472): A veu loisel saint Martin, // Assés bucha, à destre, à destre. // Mais li oisiaus vint à senestre [ibidem] - вони побачили птаха Святого Мартина. Вони воліли: “Праворуч, праворуч”. Але птахи полетіли ліворуч.

2.2.2.2. Дю Канж вказує, що цей птах – cornix. Він відноситься до переліку язичницьких птахів та позначав ворону або буревісника [15 : 61-62]. Птах mergus у вищецитованій легенді також міг позначати  буревісника, мав синонімічну назву “морська ворона” та через Мартина міг визивати асоціації із богом Марсом, у якого був свій птах picus martius. Всі ці причини разом могли вплинути на виникнення назви “птах святого Мартина” у значенні cornix (ворона). А, отже, на християнського матеріалі починає діяти язичницька модель назв птахів.

2.2.3. Птах Мартина та святої діви Марії (рибалочка) як переосмислення символіки птахів-демонів у птахів-святих

2.2.3.1. У французькій мові ця назва (martinet-pêcheur) засвідчується у 1315 році на позначення птаха корольок (Alcedo atthis) [22 (6 : 279)]. Перенесення могло відбутись під впливом турської легенди, в якій розповідається про чорного птаха, який рибалив, та святого Мартина. Мартин покликав птаха, той одразу послухав і підлетів. Святий за це перетворив птаха на яскравого та назвав мартином-рибалкою [12 : 240].

2.2.3.2. Дану турську легенду можна розглядати як продовження легенди про вигнання демонів, які також були уосіблені чорними птахами (бакланами). Саме перетворення їх на яскравих і багатокольорових, на нашу думку, є знаком прийняття темної язичницької складової культу Мартина (від бога Марса) та освячення її.  Вибір саме птаха рибалочки (Alcedo atthis) також є показовим, бо цей птах, як було зазначено вище, відносився до богів. Крім того, рибалочка – птах-рибалка, так само, як і птахи-демони у першій легенді про святого Мартина.

2.2.3.3. У творі італійського письменника Луїджі Пульчі (XV ст) під назвою Morgante (Флоренція, 1483 р.) розповідається про казковий килим, на якому зображені всі існуючі птахи, де знаходимо назву ‘uccel santamaria’:  Luccell santamaria vera el piombino [23] - птах святої Марії там був та рибалочка. В сучасній італійській мові назва uccello di santa Maria подається як паралельна до птаха рибалочки (Alcedo atthis), а саме martin-pescatoreмартин-рибалка [24 (11 : 479)].

         2.2.4. Птах святого Мартина та святого Іоанна (орел). Назва oiseau S. Martin засвідчена у П. Белона вона відноситься до двох птахів родини скопових: 1) польового луня (circus cyaneus) [25 : 104-105], 2) змієїда (circaetus gallicus), Белон надає його другу назву – Jean-le-Blanc [25 : 103]. Етимологія назви Jean-le-Blanc, на нашу думку пов’зана з християнською символікою орла-змієїда, який вважався птахом апостола Іоана. Атрибут же цього святого мав своє коріння у язичницькій символіці орла, як птаха Зевса-Юпітера. Докладно дивіться у нашій статті, присвяченій даній етимології [26]. Перенесення назви з “птаха святого Мартина” на “птаха святого Іоанна” – це продовження дії моделі “птах святого = птах імені святого”.

2.2.5. Птах святої діви Марії та святого Петра (качурка). Реконструкція хронології назв

2.2.5.1. Птах святої Марії у французькій мові. Наявність подібної назви у французькій мові засвідчують англійські джерела, розглядаючи етимологію назви mother carey chickens – курча матері кері. Як вважає І.К.Бревер, “французи називають цих птахів [качурок – hydrobates pelagicus] oiseaux de Notre dame або aves sanctae Mariae або Mater cara. Ці птахи попереджують моряків про шторм. Тому вважається нещастям їх вбити” [27 : 863-864]. Звернемо увагу на подібність символіки цього птаха із значенням птаха рибалочки (іт. uccello di santa maria) як оберіга для моряків.

Французький зоолог XVIII століття Жорж Бюффон у статті про морського птаха Macronectes giganteus (фр. Pétrel géant) зауважує, що “моряки називають цього птаха мати Кері” (mère carey) [28 (9 : 319)]. П’єр Кабар зазначає, що цього птаха змішували з орлом-ягнятником Gypaetus barbatus [12 : 40], а він входив до списку птахів для ауспіцій під назвою ossifraga. Тому, це є продовженням дії моделі, яка прив’язує назви птахів до язичницької символіки.

2.2.5.2. Птах святого Петра у французькій мові. Назва pétrel вживається у французькій мові на позначення морських птахів Fulmarus glacialius, Macronectes giganteus, птахів родин Pterodroma та Calonectris [12 : 39-46]. Як зазначає П.Кабар, етимологія цієї назви пов’язана зі святим Петром [12 : 39], бо птах рухається по воді, ніби святий Петро, який йшов по воді (Матфей, 4, 18-19). Засвідчена ця назва у 1699 році та запозичена з англійської мови, де фіксується у 1676.

Однак, в іспанській мові є форма ave de San Pedro – птах святого Петра [ibidem]. Паралельну назву зустрічаємо і в центральній Італії: uccello di san Pietro – птах святого Петра [24 : 479]. Отже, ми вважажємо, що назва “птах святого Петра” могла існувати у французькій мові набагато раніше. Назва pétrel, серед інших птахів, відноситься і до птаха Macronectes giganteus, інша назва якого у французькій: mère carey (див. вище).

2.2.5.3. Реконструкція хронології. На нашу думку, першою мала бути французька назва mère carey, як перенесення назви “птаха святої Марії”, засвідченої в італійській мові по відношенню до рибалочки на морських птахів-риболовів. Це перенесення мало відбутись після 1438 року, потім ця назва могла, за існуючою моделлю, визвати нове найменування “птах святого Петра” у французькій мові: *oiseau de Saint Pierre. На наявність такої назви непрямо вказують подібні словосполучення в іспанській та італійській мовах.

2.2.6. Птах святого Гійома. Назва Guillemot у французькій мові дається птахам Uria aalge, Uria lomvia, Cepphus grylle, Synthliboramphus antiquus. Назва вважається похідною від власного імені Guillaume [12 : 200-201]. Вперше назва засвідчена у Белона (1555 р.) [25 : 262]. П.Кабар зауважує, що ця назва у Бретані позначає баклана Phalacrocorax carbo [12 : 52]. Атже це – той самий птах mergus, якого проганяв святий Мартин у легенді.

Серед життєписів святих, знаходимо цікавий уривок про святого Гійома з абатства Іршау (Баварія), який жив у XI столітті. А саме: “Співчуття його розповсюджувалось і на тварин. Протягом дуже важкої зими, коли земля була повністю вкрита снігом, він розпорядився покласти біля стін снопи для маленьких птахів, щоб захістити їх від голоду та холоду” [29 (4 : 49)].

Вважаємо, що даний уривок із життя святого міг вплинути на виникнення спеціальної назви для цих морських птахів. Якщо це так, тоді дана назва також підлягає дії семантичної моделі “птах святого = птах імені святого”. Тим більше, що один із птахів, якого позначає ця назва, є той самий баклан з першої легенди про святого Мартина.

3. Висновки. Отже, модель “птах бога = птах імені бога” формується у язичницькій Римській імперії до II ст. н.е. з птахів, призначених для ауспіцій, тобто, таких, які є вісниками богів. Засвідчена ця модель назвами picus Martius, picus Feronius та parra Vestae. Дана модель переосмислюється у християнському Середньовіччі як “птах святого = птах імені святого”. Вона представлена назвами avis S. Martini (oisel S.Martin), Jean-le-Blanc, gillemot, pétrel та mère carey, причому частина цих птахів відноситься до переліку язичницьких птахів, призначених для ауспіцій.

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Atlas linguarum Europae. Volume 1. 4-e facisule. Commentaires.  Sous la red. De M.Alinei, Van Gorcum, 1990. - 204 p.

2.     Телия В.Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке. – М., 1981 – 268 с.

3.     Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко-семантических исследований. (На материале лексики французского языка). – Л., 1979. – 231 с.

4.     Пизани В. Этимология. История-Проблемы-Метод. – М., 2001. – 187 с.

5.     Античные теории языка и стиля. Под ред О.М.Фрейденберг. – М.-Л., 1936. – 341 с.

6.     Ортега-И-Гассет Х. Две великие метафоры. // Теория метафоры. Сборник. Пер с англ., фр., нем., исп., пол. – М., 1990. – 512 с. – С. 68-81.

7.     Скляревская Г.Н. Языковая метафора в толковом словаре. Проблема семантики.- М, 1988. – 52 с.

8.     Лосев А.Ф. Мифология греков и римлян. – М., 1996. – 975 с.

9.     Мечковская Н.Б. Язык и религия. – М., 1998. – 347 с.

10. Топоров В.Н. О ритуале. Введение в проблематику. // Архаический ритуал в фольклоре и раннелитературных памятниках. – М., 1988. – 330. С. – С. 7-60.

11. Майр Э. Принципы зоологической систематики. Пер. с англ. – М., 1971. – 455 с.

12. P. Cabard, B. Chauvet. L’Étymologie des noms d’oiseaux. Origine et sens des noms des ioseaux du Paléarctique occidental (noms scientifiques,  noms français et étrangers). – Paris, 2003. – 590 p.

13. Тит Ливий. История Рима от основания города. Пер. с лат. – М., 1989. – 575 с.

14. Murray. J. A dictionary of Greek and Roman Antiquities. London, 1875. –  1294 p.

15. André J. Les noms d’oiseaux en Latin. – Paris, 1967. – 171 p.

16. Винничук Л. Люди нравы и обычаи Древней Греции и Рима. Пер. с пол. – М., 1988. – 492 c.

17. Публій Овідій Назон. Метаморфози. Пер с лат. А.Содомори. – К., 1985. – 292 с.

18. Sulpicii Severi Opera omnia. – Patavia, 1665. – 590 p.

19. Штаерман. Е.М. От религии общины к мировой религии //  Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – Т.1. – С. 106-210.

20. Шкунаев С.В. Культура Галлии и романизация // Культура Древнего Рима. В 2-х тт. – М., 1985. – т.2. – С.258-303.

21. Du Cange. Glossarium ad scriptores mediae et infimae latinitatis. 7 vol. Frankfurt, 1681. – Vol. 1. – 824 p.

22. Robert P.  Dictionnaire alphabetique et analogique de la langue française. Tt. 1-9. – Paris, 1985. – T. 6. – p. 1046 p.

23. Pulci Luigi. Il Morgante. Електронний ресурс: www.intratext.com/IXT/ITA1333

24. Dizzionario enciclopedico italiano. T. 1-12, Roma, 1970. – T. 11. – 1026 p.

25. P. Belon. L’Histoire de la nature des oyseaux, avec leurs descriptions et naifs portraits. – Paris, 1555. – 781 p.

26. Махлін П.Я. Походження назви птаха Jean-le-Blanc у французькій мові // Мова і культура, т. 5, ч. 1. – К., 2005. – С. 190-194.

27. Brewer E.C. Dictionary of Phrase and fable. Philadelphia, 1898. – 1440 p.

28. Buffon G. Histoire naturelle. Vol. 1-9 – Paris, 1770-1783. – Vol. 9. – 1783. – 414 p.

29. Vies des saints pour tous les jours. Tt. 1-6. – Paris, 1853-56. – T. 4 – 1855. – 422 p.