Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым)

Птицы, которые стали священниками Гипотеза происхождения украинского названия Иванок К происхождению итальянского названия сороки Птицы, окрещенные именами святых Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin К происхождению французского названия воробья Христианское и дохристианское происхождения названий попугая в романских языках К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии Происхождение названия птицы Jean-le-blanc во французском языке Место и причина возникновения украинского названия птицы МАРТЫН Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым) Метафора у Катона Античные источники метафоры в произведениях Ореховского Метафоры, связанные с понятием Государство у Платона Глагольное словообразование у Вергилия Фонетическое значение в классической латыни (на примере Катулла)

Метафора у Витрувия

А. Пучков, П. Махлін

 

АРХІТЕКТОНІКА АНТИЧНОЇ МЕТАФОРИ

Принцип морфологічного студіювання та архітектурні метафори у Вітрувія

 

Загальні настанови. Знайшовши можливість за допомогою мовних актів називати явища і об’єкти оточуючого світу, людина, спираючись на фантазію, надавала цим явищам і предметам певні назви.

Ці назви так чи інакше відповідали якимсь звуковим та зоровим уподобанням людини, і тому дерево стало називатись деревом, а собаку – собакою. Адже, говорячи про дерево і собаку, ми маємо на увазі певний твір природи, котрий був нами самими колись так найменований: ані дерево, ані собака не “знають”, що людина їх так називає (і, як зазначив хтось, лише людина на відміну від інших живих істот знає, що вона смертна). В різних мовах це відбувалося по-різному: різні чинники (передусім ментальні) та структура мов вимагали від людини саме таких назв, або ж люди, одного разу найменувавши певний предмет матеріального світу ім’ям, домовились, що цей предмет саме так і зветься.

З утвердженням європейського раціоналізму Р. Декарт вважав за головне, щоб спочатку співбесідники домовились про слова, тоді вони скоротять час для власне діалогу. Навіть апостол Павло у посланні “До Коринтян” казав, що у спільноті з різномовними прихильниками має бути перекладач і додав, що якщо його не буде, краще взагалі нічого не казати (1 Кор. 14 : 27–28). Саме так, певно, вдіяли колись і первісні люди, віднайшовши у собі здатність вигукувати членороздільні та змісонасичені звуки, спостерігаючи за явищами матеріального світу і домовившись про слова. Так було потім легше говорити про той чи інший предмет.

Етимологія як галузь лінгвістичної науки займається, наскільки можна судити, пошуком відповіді на те, чому саме людина те або інше явище або предмет назвала саме так, як назвала. На допомогу приходять корені слів, які є малозмінними у тому чи іншому випадку словозастосування. Звідти лине і мистецтво перекладу: за головними коренями слів, які у більшості розвинутих європейських мов мають схожі корені (принаймні давньогрецькі або латинські, а здебільшого – просто індоєвропейські). Відома свого часу гіпотеза Ед. Сепіра (та Б. Уорфа) твердить, що наші уявлення щодо часу та простору не є однаковими для усіх людей на Землі, але до певної міри зумовлені структурою тієї або іншої мови. Але час і простір як дивовижно розмиті поняття (І. Кант назвав їх єдністю трансцендентальної аперцепції людської свідомості, себто єдністю категорій розсудку та апріорних форм почуття), і про їх сутність домовлятись слід тим ретельніше, чим частіше вони застосовуються.

Можливо, з понятійних (тобто – мовних!) розбіжностей таких абстрактних понять і виникло прагнення людини до філософствування. Але це – інша тема.

Слід вважати, що Сепір та Уорф, поклавши поняття часу та простору в основу концепції, вели про них розмову як про найабстрактніші. Адже інші поняття мають більш приземлений сенс, і тому різняться меншою мірою, і для більшості людей, які володіють кількома мовами, не становлять проблеми щодо розречевлення цього сенсу. Сепір визначав мову як суто людський, не інстинктивний спосіб передачі думок, емоцій та бажань за допомогою системи довільно вироблених символів [1]. З іншого боку, мова є певна структура, за внутрішньою природою – форма думки: “Ми вважаємо за можливе стверджувати, що мова виникла до-розсудливо; як саме і на якому саме щаблі розумової діяльності, – ми не знаємо, але ми не повинні думати, що високо розвинута система мовленнєвих символів виробилася сама собою іще до появи точних понять, до того, як склалося мислення за допомогою понять” [2].

Сказаного досить, щоб уявити нескладну картину: людина, рефлектуючи матеріальний світ – світ не-я, – за допомогою мови створює певні поняття, які формують систему спілкування й перетворюють її на культуру спілкування та взагалі на культуру. Слід також зазначити, що цей початковий етап – є етапом засвоєння людиною об’єктивного матеріального світу за допомогою мови з практичною метою, щоб про нього можна було розмовляти й тим саме творити соціальну справу організації певного колективу, котрий об’єднується певним мовним взаємопорозумінням. Тому речі не називаються, їх називають.

Мовно-соціальний аспект метафоричного простору. Адже з розвитком мови і мовлення, з появою необхідності називати речі своїми іменами (тобто – не іншими) і з певним обмеженням глосарію тієї чи тієї мови, людина поступово приходила до ситуації, коли була вимушена різні речі називати одним словом. Лише контекст розмірковувань ставив те чи інше поняття на ґрунт розуміння в тому смислі, в якому це слово було задіяно. Так виник інший пласт людського користування своїм винаходом – мовою: метафоричний. Не обов’язково йдеться про поетичний або взагалі художній аспект використання метафори.

В будь-якому разі метафора це “перенесення” – перенесення одного смислового шару поняття на інший шар і перетворення одного поняття на інше за допомогою одного й того саме слова. Поле застосування цих шарів мігрує в залежності від контексту словозастосування. Вважається, що коли людина розуміє гумор іноземною мовою, вона вже цією мовою володіє достатнім чином. Саме так і з метафорою. Коли переносне значення одного поняття вступає у взаємодію із переносним значенням іншого поняття, мова збагачується образно, не розростаючись у кількості задіяних для висловлення думки слів. Це образне збагачення мови, стаючи розповсюдженим, перетворюється на загальновживані правила і вже не виступає як прерогатива лише художнього твору. Квінтіліан в “Інституціях” зазначував: “In totum autem metaphora brevior est simulitudo; eoque distat, quod illa comparatur rei, quam volumus exprimere, haec pro ipsa re dicitur: comparatio est, cum dico fecisse quid hominem, ut leonem, translatio, cum dico de homine leo est… Metaphora enim aut vacantem occupare locum debet, aut, si in alienum venit, plus valere eo, quod expellit” – “У цілому ж метафора – це більш лаконічна подоба; й тим відзрізняється, що останнє зіставляється із річчю, яку ми хочемо виразити, а перше говориться замість цієї речі: порівняння – це коли я говорю, що людина робить щось, немов лев, перенесення – коли я говорю про людину, що вона є левом… Насправді метафора має або займати порожнє місце, або, якщо співпадає з іншим поняттям, має бути міцнішою за те, що вона замінює” (Institutiones VIII 6). Це визначення беремо як робоче для подальшої експлікації винесеного у заголовок статті питання.

Архітектурний аспект застосування метафори. Метафора як визначення – дослідницька трудність – завдала багато клопоту, зокрема історикам і теоретикам архітектури, і навряд чи  була ними подолана. Поміркуйте самі: наприклад, знамениту вітрувіанську тріаду ([Haec autem ita fieri debent ut habeatur ratio firmitatis utilitatis venustatis] – “Усе це слід робити, беручи до уваги міцність, корисність та красу” – I III 1–2) не лише вилучено з її контексту й перетворено на розумовий фетиш (який знайшов тисячі розіграшів у досілдницьких текстах), але й, будучи сама по собі метафорою, перетворена на дефініцію. Нема нічого гірше змішання жанрів – тим більше в архітектурознавстві, яке саме за жанром прагне наблизитись до точної науки й метафор позбутися. Коли в архітектурозначому тексті з’являється обигрування “міцності, корисності й краси”, текст стає розумовою віньєткою, бароковом слимачком до теорії архітектури, вивалюється з жанру й перетворюється на есе для популярного часопису. Ту саме складність презентують метафори, по-перше, які стерлися від довгого застосування, а по-друге, стали ерзацем, заміною визначення (М. Гоголь: “архітектура – теж літопис світу”, Й. Гьоррес: “архітектура – застигла музика”, Й. Гьоте: “архітектура – оніміла музика” тощо). З архітектором-практиком справа є ще більш складною: що саме розуміє під метафорою архітектор і що саме розуміє під нею архітектурознавець – розуміння різні. В нашому випадку йдеться про перенесення одного розуміння на інше, одного символу на інший. Розмова про метафору в архітектурі сам по собі є метафоричним, й тому архітектурознавець мусить користуватись тими саме засобами вираження, що й літературознавець.

Проблема метафори (тим більше метафори архітектурної) розігрує із свідомістю “буриданів фарс інтелекту” (К. Свасьян): чи то йдеться про форму того, що підмінюється метафорою, чи то – про образ, який виникає у свідомості дослідника, котрий спостерігає за цією підміною. Проте, коли мова заходить про давньогрецьку метафору, ситуація для дослідника змінюється, оскільки, за зауваженням С. Ейзенштейна, “свідомість, яка творить та породжує міфи, ще не знає розриву між прямим та переносним розумінням” [3]. Матеріал давньогрецької та давньоримської культури, яка “творила і породжувала міфи”, – вдячний матеріал, принадний для того, щоб не розрізняти пряме та переносне розуміння, видовбуючи “картезіанську свердловину” дефініювання, але розуміти пряме переносно, а переносне – прямо. У наступні історичні епохи доля метафори опиняється ще більш важкою для осмислення.

Ми певні, що в давньому світі не було розподілу на метафору речі та її визначення. Жодного разу точно не знаєш, ще саме грек або римлянин дефінює серйозно, а де – метафорично; як виникають назви речей – “насправді” або у переносному (з нашої точки зору) смислі.

Тому звернемося до архітектурних метафор спочатку давньогрецького храму у давніх греків, а потім – до того саме в трактаті Вітрувія.

Давньогрецька мова прикрасила грецький періптеріальний храм багатьма метафорами – і корабельними (цей аспект досліджено), і пташиними: самий образ храму до того підштовхував. Більше того, позначена через метафору архітектурна конструкція  стає членом організму, елементом тіла храму й, до того ж, живого тіла; стає навіть державною інституцією. Тобто будь-яка давньогрецька метафора – є метафора живого та рухомого. В такій ролі вона перейшла й у латину.

Так, дах у храмі називався ouraniskos – “небо храму”, тобто так чи інакше тим, що просякалося взором (для греків небом був самий Космос), створюючи для нього перепону. Скати храмового даху грек уподібнював крилам орла й тому називав дах aetoma (від aetos – орел), а його скаты – pteriges. Тимпан фронтону – ніщо інше, як чело, “лоб” храму. Інша назва даху як завершального елементу тіла храму – pterin (криловидний). У сусідській згоді із периптером (peripteron) як оперінням можна стверджувати, що грецький храм жив у мові грека як птиця, вільно просякаючи собою простір й античного світогляду, й фізичний простір міста, над яким цей храм парив. “Однозначно свідчить про зображення орла на храмах також архітектурний термін aetos, aetoma в смислі храмового фронтона. Посилаючись на аналогію сучасних сільських обрядів Заходу, де нерідко зустрічаєш хижих птахів, що прибиті до дверей, С. Рейнак досить ґрунтовно підсумовує, що й у давні часи скульптурні й живописні (старий Пісістратів храм Афіни на Акрополі мав на розписних фронтонах з однієї сторони орлів, з другої – аїстів) фігури орлів, що розташовуються на будинках, були заміною справжніх орлів, які у більш грубі часи застосовувалися так само” [4]. До речі, орел був особливо шанованою твариною елінів. “Орел біля бедра тільки но зведеного на трон царя на ім’я Зевс є уособленням божественої природи царя,.. що зближує його із соняшним соколом, який злітає до фараона під час коронації. Орел Зевса – це не тільки ознака воцарювання, але й птах, який доставляє царя на Олімп”, – писав Р. Грейвс [5]. До речі, священим птахом богині Афродіти був xythos – горобець [6]. Артеміді поклонялися як meleagris – цесарці [7]. Але птахові образи виходять за тематичні рамки цього етюда.

Недаремно землю, на якій храм стояв, відділяв від священого місця (temenos) стереобат, верхня сходинка якого – стилобат – було ґрунтом для постановки колон (місце стикання п’яти колони та стилобату – анабасіс – “місце сходження, схід” колони зі стилобату). У цілому ж ця “підошва”, що з’єднувала землю з колоною й фізичним простором храму, називалася krepidoma – так, немов би людина боялася, що без цього закреплення храм орлом зійде над землею і його хазяїн, мешканець – бог – залишить місто-державу. Та й колона, яка ставилася на стилобат, іменувалася не лише kion, але й stilos, тобто щось, подібне до знаряддя для письма по воскових дощечках в елінських гімнасіях.

Колона-стілос залишала слід (анабасіс) на стилобаті як певне одвічне накреслення людини, яка частоколом колон замикала ім’я й справу божества у відокремленому для нього фізичному просторі й тим самим табуювала границі житлового будинку цього божества, застосовуючи реальні будівельні матеріали й конструкції. Давньогрецька мова зберегла це закріплення. І ще от чому. В предметах, які його оточували, еллін цінував передусім наочність. Тому, певно, виникла старе латинське прислів’я: “Columna domus filii sunt mares” – “Сини є колона дому”. Наочність була важливою проблемою для античної теорії словесності тому, що уся психологія античного світосприйняття була більше орієнтована на зір, ніж на слух. Історики античної культури повсякчас відзначають “пластичність” навіть самих абстрактних понять еллінської думки. Що ж тоді казати про повною мірою конкретні поняття? “Слух, “наслишка” відчувалися лише як неповноцінний ерзац зору, – відзначав М. Л. Гаспаров. – Це примушувало і поезію, і прозу хворіти на усвідомлення власної неповноцінності” [8]. Проте архітектурній формі тут було вільно.

Вітрувій. Наведемо тут приклади метафоричного застосування назв частин (елементів) давньогрецього храму та деяких інших явищ, як їх подає Вітрувій у десяти книгах свого знаменитого трактату. Перше значення – звичайне, друге – переносне.

Дивлячись на систему метафор можна дійти висновку, що людина (частини його тіла) ніби знаходяться у центрі всіх метафоричних перенесень, що відбуваються навколо людини у таких групах: 1) корабель (море); 2) Птах (небо); 3) Будівля/механізм (земля). За рамками цього трикутника досить чітко, хоча і не часто представлений космос, з яким також порівнюються  вказані групи предметів.

Перший і найпотужніший шар перенесень – це метафори Людина – Будівля/механізм. При цьому спираємось на власне визначення автора: non potest aedis ulla sine symmetria atque proportione rationem habere compositionis, nisi uti ad hominis bene figurati <speciem> membrorum habuerit exactam rationem – не може бути ніякої будівлі без точної симетрії та пропорції людського тіла (III, 1, 1).  Насправді треба зазначити, що деяка частина саме цих перенесень є скоріше метонімічними перенесеннями.

Columna pulvinata – випукла (у вигляді подушки) колона, тобто колона з ентазисом (I 2 6); Frons – лоб, бічна частина стіни (I 5 3), лицева частина метальної машини (X 15 1); alveus – черево, ямка (I 5 6); Corium – шкіра; верхній шар (II 2 2); Hypoptrachelium – підгорлишко; шейка колоны под капітеллю (III 3 12) (перенесення відбулось у давньогрецькій мові); Corona – вінок, карниз колони (II 8 20); denticulus – маленький зуб, зубчик фриза (III 5 2), Capitulum – головка, капітель (III 5 7) верхня частина катапульти (X 12 1); Tympanum – барабан; поле фронтона (III 5 12); metope – чоло, проміжок між тригліфами (III 5 2) (перенесення відбулось у давньогрецькій мові); calceus – кість п’ятки, кругла основа колони: basi spiram supposuerunt pro calceo – круглу основу колони підклали замість п’ятки (IV 1 7); Femur – стегно; виступ тригліфа (IV 3 5); barycephalus – плоскоголовий, низька будівля (IV 3 5) (перенесення відбулось у давньогрецькій мові); Mentum – підборіддя; бородка карнизу (IV 3 6); Supercilium – брови; узвишшя (IV 6 2; V 6 5); Crepido columnae – підошва колони (IV 6 3); Fauces – глотка; коридор (VI 2 6); Pes planus – плоска нога; рівне місце (VI 6 8); nares – ніздрі; отвори у механізмі (VII 4 1; X 6 4; X 16 11); mammatus – (від mamma груди) – подібний до грудей; жолобчатий (VII 4 2); lorica – панцир, шар фарби на стінах (VII 9 4); Capitulum – головка, капітель (III 5 7) верхня частина катапульти (X 12 1)labrum – губа, виступ землі у каналу (VIII 5 2) виступ підйомної машини (IX 8 12); venter – живіт, заглиблення на валу для водопроводу (VIII 6 6); geniculus – маленьке коліно, коліно водпроводної труби (VIII 6 6);  masculus et femina – чоловік та жінка, пази у підйомній машині (IX 8 11); lingua – язик, коротке плече важеля (X 3 2);  dens – зуб; кінчик у механізмі (X 9 2); brachium – плече, важіль у метальній машині (X 11 7); caput – голова; верхня частина метального механізму (X 15 6); calx – п’ятка, нижня частина метальної машини (X 15 6).  Разом – 32 перенесення.

Другий шар перенесень – це метафори Людина–корабель (вода).

Caput – голова, початок річки (VIII 1 1; VIII 2 7) верхня частина мачти (X 3 6); concrispans – [волос] що в’ється, [пар] що клубочеться (VIII 1 1);  ructus – отрижка, вихід джерела на поверхню (VIII 1 7); vena – вена, підземний струм води (VIII 2 8). Разом – 5 перенесень.

Третій шар перенесень – це метафори будівля/механізм–корабель (вода).

Insula – острів; окремо розташований будинок (II 5 8); Cymatium – волновий; облом (III 5 7); scaphium – човен, чаша у терезів у вигляді човна (IX 8 1); Vectis (важіль) / вантаж  = velum (парус) / корабель – порівняння важеля з парусом: itaque uti vectis ..., cum autem caput eius summum deducitur, faciliter onus extollit. similiter vela cum sunt per medium temperata, minorem habent virtutem, quae autem in capite mali summo conlocantur discedentia longius a centro,.. vehementius cogunt progredi navem так важіль,.. коли тиснути на його найвіддаленішу частину, легко піднімає вантаж. Подібно паруса, коли розташовані у середині щогли, мають меншу  силу, коли ж на самій верхівці щогли розміщуються,.. то сильніше можуть рухати корабель (X 3 6);  delphinus – дельфін; важіль у водяному органі (X 8 1); виступ облогової машини / облогова машина = ніс корабля / корабель – порівняння виступу облогової машини з кораблем:   is autem aries habuerat de ferro duro rostrum ita uti naves longae solent habere – цей же “баран” має виступ з твердого заліза так само, як ніс у військових кораблів (X 15 6). Разом – 4 перенесення (із групи корабель/вода до групи будинок/механізм) та 2 порівняння механізму з кораблем.

Четвертий шар перенесень – будівля–птах (повітря).

Pteroma – оперення, крило будинку (III 3 9) (метафора відбулася у грецькій мові); epaetides – надорлині, зубці облому (III 5 12) (метафора відбулася у грецькій мові); peripteros – оперений, різновид храму з колонадою із 34 колон (IV 2 1) (метафора відбулася у грецькій мові);  Ala – крило; крило будинку (VI 3 4); favum – бджолині соти, різновид стелі (VII 3 4);  caelum – небо, стеля (VII 4 3); columbarium – голуб’ятня, ківш у водопідйомному колесі (X 4 2);  pinna – перо, клавіш водяного органу (X 8 4); corvus/grus – ворон/журавель, стінобитний крюк (X 13 3); corax – ворон, різновид стінобитної машини (X 13 8); rostrum – дзьоб, передня частина стінобитної машини (X 15 6). Разом – 10 перенесень із групи птах (повітря) у групу будинок.

П’ятий шар перенесень – птах (повітря) – корабель (вода).

Ventus (вітер) / повітря = unda (хвиля) / вода – порівняння вітру з хвилею: ventus autem est aeris fluens unda cum incerta motus redundantia – вітер є текуча хвиля повітря з невизначеною множинністю руху (I 6 2); unda – хвиля, випарування (VIII 2 1); merula – дрозд, гідравлічна машина (X 7 4); rostrum – дзьоб, ніс корабля (X 15 6). Разом – 2 перенесення з групи птах (повітря) до групи корабель (вода). Крім того 1 перенесення та 1 порівняння з групи корабель (вода) до групи птах (повітря).

Шостий шар перенесень – будівля–всесвіт.

Cardo – дверна петля, ось світу (IX 1 2); architectari – будувати дім, організовувати всесвіт (naturalis potestas ita architectata est – природня сила так організувала) (IX 1 2). Разом – 2 перенесення.

Сьомий шар перенесень – корабель (вода) – всесвіт.

Gubernare – керувати кораблем, керувати природою (natura rerum) (IX 6 3). 1 перенесення.