Глагольное словообразование у Вергилия

Птицы, которые стали священниками Гипотеза происхождения украинского названия Иванок К происхождению итальянского названия сороки Птицы, окрещенные именами святых Дохристианское происхождение французского названия птицы oiseau Saint-Martin К происхождению французского названия воробья Христианское и дохристианское происхождения названий попугая в романских языках К вопросу про христианский антропоморфизм в романской орнитонимии Происхождение названия птицы Jean-le-blanc во французском языке Место и причина возникновения украинского названия птицы МАРТЫН Метафора у Витрувия (в соавторстве с А.А.Пучковым) Метафора у Катона Античные источники метафоры в произведениях Ореховского Метафоры, связанные с понятием Государство у Платона Глагольное словообразование у Вергилия Фонетическое значение в классической латыни (на примере Катулла)

Глагольное словообразование у Вергилия

      Махлін П.Я.

Дієслівний словотвір в  класичній латинській мові

( за даними словника мови Вергілія)

 

Наукові дослідження, спрямовані на вивчення латинського словотвору, як правило, з’ясовують значення тих чи інших словотвірних моделей синхронії або розвиток окремих моделей в діахронії. Цьому присвячені твори   Е. Бенвеніста, А. Грушкі, М.М.Покровського. Серед сучасників – це дослідження Л.М.Глущенка, Н.Е.Глушки, Р.О.Домбровського, Т.П.Корихалової, Г.С.Мах, Г.І.Нікуліна,  Р.Л.Оліщук, Ю.В.Откупщикова, М.Г.Сеніва, В.Г.Синиці, Л.Ю.Смольської, Н.Д.Численка, Г.Н.Ширинкіної та інших. Однак, серед усього розмаїття робот, на наш погляд, ще не було зроблено загальної синхронічної  оцінки словотвору латинської мови.

 Завданням нашої роботи і стало дослідження особливостей дієслівних словотвірних гнізд у латинській мові в I ст. до нової ери. Предметом вивчення є дані словника мови Вергілія, які являють собою шар класичної “золотої” латини.

         З тим, щоб повніше описати стан латинських дієслівних гнізд, узято 8 груп дієслів різних семантичних категорій. Таким чином, отримуємо достатньо широку палітру словотвірних гнізд, що дозволяє зробити висновки про властивості як самих дієслів відповідних категорій, так і про словотвірні можливості латинської класичної мови.

         За словником мови Вергілія розглянуті 186 слів.  Ретельно досліджена семантика трьох словотвірних гнізд (90 значень слів приблизно у 400 контекстах). 

Корені слів словотвірного гнізда за допомогою комп’ютерної програми віднайдені у тексті. Із цих слів обрані ті, що мають зв’язок із твірним словом та пов’язані продуктивними словотвірними афіксами. Від обраних дієслів побудовані словотвірні гнізда:  1) процесуальні дієслова (vivo – жити, morior – вмирати); 2) процесуально-локативні (cado – падати, fluo – тікти); 3) дієслова стану (quiesco – відпочивати, valeo – бути здоровим); 4)  дієслова стану та розміщення у просторі (sedeo – сидіти, sto – стояти); 5) дієслова за родом занять (doceo – навчаю, rego – керую); 6)  дієслова руху (curro – бігу, venio – приходжу); 7) дієслова дії  (capio  – беру, lego – збираю); 8) дієслова руху та дії (duco – веду, verto – повертаю). 

          З тим, щоб з’ясувати загальні зміни значень у похідних словах в класичній латині, три гнізда від твірних дієслів (venio – приходжу, capio – беру, verto – повертаю)   досліджені семантично. Методика розгляду цих гнізд базується на теоретичних засадах, що їх пропонують у своїх монографіях О.С.Кубрякова та Е.С.Меднікова (див. 7,8). 

Семантичний аналіз являє собою зіставлення всіх вживань досліджуваних слів у даних контекстах та з’ясуванні певного значення цих слів. Значення похідного та твірних зіставляються на підставі словотвірного значення твірного. Це значення задається як мотивуюче судження на підставі методики О.С.Кубрякової (див. 7, c.54). Зіставлення словотвірного значення похідного із семантикою твірного дозволяє робити висновок про взаємозв’язок цих значень, про запозичення або розвиток значень похідним словом. Кожне конкретне значення виділене за контекстом. Тобто обрані всі випадки вживання кожного слова у гнізді.

         Словотвірні особливості класичної мови Вергілія.

     На підставі дослідження словника мови Вергілія, ми зробили такі спостереження:

1)Найчастіші словотвірні моделі:

а) віддієслівні префіксальні моделі якості дієслів

б) віддієслівні моделі імен дії (синтаксична деривація)

в) різні випадки конверсії

г) віддієслівні префіксальні моделі місця дієслів

2) Розподіл похідних за частинами мови. Серед похідних значно переважає творення дієслів (середній показник 64%).

3) Довжина ланцюга: у мові Вергілія найбільша довжина ланцюга становить 3 ланки. Два приклади: re-ligi-osus (благочестивий), in-sidi-or (підстерігати). Як бачимо, у лівому та правому напрямках маємо не більше одного афікса.

4) Кількість парадигм: не перевершує 3-х.

5) Об’єм гнізда – не більше 22 похідних (при 3 ступенях словотвору). Середня кількість похідних – 11 слів (179 похідних слова у 16 гніздах).

6) Види словотвору. Морфолого-синтаксичний – 16 випадків, лексико-синтаксичний – 2 випадки (versicolor – різнокольоровий; animadverto – звертати увагу). У відсотках маємо: лексико-синтаксичний спосіб (словоскладання) – 1%; морфолого-синтаксичний (конверсія) – 9%; морфологічний (афіксальний) – 90%.

7) Розриви у ланцюзі. Серед розглянутих похідних маємо 6 слів, що не містять у гнізді твірного, це – 3% усіх похідних. Такі слова тяжіють до випадіння із гнізда. Гнізда певних груп (I-ї та III-ї – процесуальні та дієслова стану) взагалі не є міцними, у ціх груп може випадати до 20% слів із гнізда.

8) Співвідношення похідних за ступенями. Кількість похідних зменшується від першого ступеня. Співвідношення таке: 40:10:1.

9) Семантичний аналіз. Співвідношення запозичених у похідних словах значень вихідного слова до нових значень цих похідних є постійною величиною і дорівнює: 4:1. Тобто нові значення утворюються у чотири рази менше, ніж запозичуються вихідні значення. Похідні дієслова мають більшу полісемію, ніж інші частини мови. Нові значення, що відірвались від мотивуючих, розвиваються у відіменних похідних.

Такім чином, бачимо, що класична мова Вергілія є мовою словотвірно слабо розвиненою   у порівнянні з даними сучасних мов.

Таку різницю з даними живих мов (наприклад довжина ланцюга в жиивх мовах може досягати 7 похідних разом з твірним словом), цю різницю можна пояснити тим, що  латинська літературна мова була штучною.  Оскільки, як каже Бурсье: “починаючи з епохи Цезаря і навіть раніше, говорили не так, як писали,  в чому насправді і є різниця між класичною і народною латинською мовами” [1, с.33]. 

 

Список літератури:

 

1.     Бурсье Э. Основы романского языкознания. Пер. с французского. – М.: Издательство иностранной литературы, 1952. – 660 с.

2.     Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наукова думка, 1992. – 222 с.

3.     Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.

4.     Гинзбург Е.Л. Словообразование и синтаксис. – М.: Наука, 1979. – 264 с.

5.     История римской литературы. Под ред. С.И.Соболевского , т.1. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1959. – 534 с.

6.     Клименко Н.Ф. Як народжується слово. – К.: Радянська школа, 1991. – 287 с.

7.     Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. – М.: Наука, 1981. – 200 с.

8.     Медникова Э.М. Значение слова и методы его описания. – М.: Высшая школа, 1974. – 202 с.

9.     Шаумян С.К., Соболева П.А. Аппликативная порождающая модель и исчисление трансформаций в русском языке. – М.: Изд-во Акад. Наук СССР, 1963. – 125 с.

10. P.Vergilius Maro. Quattuor indices nominum verborum rerum et plantarum in omnibus Virgilii operibus. – Париж, 1822. – 644 + 253 с.